Віл – Євген Гребінка

«Мабуть, на небі звісно стало

(Про себе Віл в кошарі гомонів)

Про те, що весь мій вік я все за двох робив,

Да й витерпів таки чимало,

Що в плузі силкувавсь, копиці волочив,

Ізранку у ярмі до півночі ходив

І ще щодня бував і битий!

Хазяїна не раз я проклинав,

Тепер зовсім не той хазяїн став:

У мене вдосталь їсти й пити,

Несуть мені і солі, і крупів,

Вівса і висівок; наїстись трьом би стало».

Аж тут хазяїн шасть у хлів

І, взявши за роги, Вола під ніж повів,

Бо сказано — його годовано на сало.

Ти змалку так любив мене, як пугу пес…

Чого ж так лащишся тепер до мене, Йване?

Чи знаєш, що як ти чоломкаться ідеш,

Чогось мене морозить стане.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: