Пузир. Та воно можна! А тілько я вам скажу, що, крім всього прочего, діло ваше опасне… Я, знаєте, опасаюсь, щоб не було якої біди.
Маюфес. Помилуйте, чого бояться? Нічого боятись! Не такі голови це діло обміркували, щоб можна було боятись.'
Пузир. Так то так! А тілько, знаєте, несостоятельність на три милійона, та ще обміркована несостоятельність, — рідко кінчається благополучно!.. Щоб, бува, Петро не вскочив у злосні. А тут і я помагаю, переховую!
Маюфес. Що ви? Сохрани бог! Не такі люде ведуть і вестимуть діло,.. Петру Тимофеевичу помагають значні адвокати і самі найбагатчі купці та хазяїни. Я вже був у чотирьох — всі згодились: хто манухвактуру-прийме, хто гурти, хто кінський завод, а з парового млина і винокурні горілку і борошно розвезем скрізь, постройки ж — діло рук чоловічих… хе-хе-хе! Ще й страхову премію візьмем. Не бійтесь, ми хапатись не будемо, а помалу, помалу все імініє зтаїть тихо, як віск на вогні…
Пузир. Опасне діло… А почому Петро Тимофієвич думає заплатить кредиторам, не чули?
Маюфес. Копійок по десять, а на худий кінець по двадцять копійок.
Пузир. Так. І Петру Тимофієвичу зо всіми розходами достанеться два милійона чотириста тисяч.
Маюфес. Ні, так не вийде. Рівно милійон назначено тілько на розплату і на всі розходи — агентів багато!
Пузир. Виходить, два милійона чистеньких? І це кругла сума! З нічого два милійона? Капитал! Такого капиталу кредитори не подарують. Найдуться завзяті, будуть судиться, а як діло дійде до суда — тоді погана справа!..
Маюфес. Нікогда!! Візьміть в разсужденіє: вся ця сума розкинеться не на бідолах яких, а на московських, на лодзінських фабрикантів та на. всякі банки! Фабриканти та банки розкинуть потері на других, підведуть свої баланси — і квіта. Ха-ха! Що їм така сума — виграшка!
Пузир. Еге! Для багатьох, мовляв, виграшка, а для одного капитал! З миру по нитці — голому сорочка! Маюфес. Ха-ха-ха! Істина глибока. Пузир. Ну, добре. Я переведу на свої степи дванадцять тисяч ваших овець до осені, а восени на салган разом з своїми. Це все добре… А яку ж я матиму користь за поміч?
Маюфес. От за цим же мене й послано до вас, щоб ви сказали свої умови.
Пузир. Трудне діло… Страшне, опасливе діло!.. Двадцять процентів з валової виручки. Менше не візьму.
Маюфес. А чом же не з чистої прибилі?
Пузир. Може, хто другий візьме з чистої.
Маюфес. Про других нічого й балакать. Все діло треба вести без документів, на честь! А кому ж повірить: тілько таким хазяїнам, як ви! Ви не захочете взять
чужого?
Пузир. Навіщо мені чуже, коли у мене й свого доволі… Так двадцять процентів з валової виручки. Коли согласні, переганяйте овець на мої степи.
Маюфес. Ваше слово для всії околиці — закон, і вже коли не можна взять двадцять процентів з чистої прибилі, нехай буде з валової виручки. А дозвольте знать: які розходи будете лічить?
Пузир. Випас, чабани, догляд.
Маюфес. Ваше слово — закон! А на які степи переганять овець?
Пузир. 1 Іа Суху Балку — три тисячі, на Роздолля — п'ять тисяч і на Кам'яний Брід — чотири тисячі!
Маюфес. Завтра всі розпорядки зробимо… Терентій Гаврилович, я чоловік бідний, служу і вам, і Петру Тимофеевичу… Самі знаєте… Скілько ваша ласка?
Пузир. Поки не буде видко мого заробітку, я не можу назначить вам нічого. А восени, після салганів, я вас не обділю, заплатю по-хазяйськи.
Маюфес. Ваше слово — закон; ваша честь — вище всяких векселів і розписок! Надіюся, що не обділите бідного чоловіка! Прощайте, треба поспішать, щоб не пропустить поїзда.
Пузир. О, ще поспієте!
Маюфес. А чи на вашім вокзалі можна пообідать?
Пузир. Я нігде на вокзалах не обідаю, бо возю свої харчі. Феноген!
Входе Феноген.
Чи ііа нашому вокзалі можна пообідать?
Феноген. Бухвет є.
Маюфес. Треба поспішать, бо їсти хочу, аж шкура болить.
Пузир. Тут недалеко.
Маюфес. Та мені небагато й треба: хоч би чарку горілки та шматок хліба… Ха-ха-ха! Так, кажете, бухвет є?
Феноген. Є.
Маюфес. Прощайте! (Вийшов.)
ЯВА VII
Феоген і Пузир.
Пузир. Всякий чорт сюди прийде голодний, а ти його годуй! Нема, щоб з собою привіз солонини там, чи що. Нехай не звикають!
Феноген. Це не ресторація, а хазяйський дім!
Пузир. А він дума—постоялий двір. Клич економів.
Феноген (ідучи). Охо-хо-хох. .
Пузир. Чого це ти так тяжко зітхаєш?
Феноген (махнувши рукою). Та…
Пузир. Ну, що там, кажи?
Феноген. Зеленський наш дуже стривожений тим, що ви на нього гніваєтесь… А він чоловік усердний, сім'я велика… Жаль мені його дуже, а коли обидите, то й гріх, — він для вас і в огонь, і в воду! З коня не злазить цілий день, побивається…
Пузир. Оцього вже я не люблю! Краще ти не мішайся не в своє діло…
Феноген. Диви, мішаюсь! Самі питаєте, чого зітхаю? Я й кажу, бо у мене болить, а зовсім я не мішаюсь! Ви хазяїн, ваше діло хоч і без хліба зоставить вірного слугу.
Пузир. Ну, ну, годі вже… Клич!
Феноген (в двері). Заходьте!
ЯВА VIII
Входять Куртц, Зеленський і Ліхтаренко; увійшовши, кланяються.
Двері напіводчинені. Феноген, пропустивши економів, сідає на стулі так, що йому все чуть і видно.
Пузир. Доброго здоров'я! Ну як таки ви, пане Зеленський, і досі не загнуздали мануйлівських мужиків?! Де ж це видано, щоб на буряках платить робочому по тридцять п'ять копійок в день? (До Ліхтаренка.) Порфирій! Почому у тебе в Чагарнику робили і роблять поденно?
Ліхтаренко. З початку весни по п'ятнадцять копійок, потім по двадцять, тепер, в гарячу пору, по двадцять п'ять на їх харчах!
Пузир. Чуєте? І по двадцять п'ять копійок багато, але все ж таки не тридцять п'ять! Та ще, либонь, ви й харчуєте?
Зеленський. Харчую.
Пузир. Боже мій! І харчуєте?! То це вийде по сорок п'ять копійок. Добре хазяйнуємо! Робочі все заберуть, а нам же що зостанеться, а чим же я буду вам жалування
платить? Так не можна, ви не вмієте зробити дешевого робітника!
Зеленський. У нас умови одні, а в Чагарнику, де Ліхтаренко, — умови другі.
Пузир. Умови люде роблять.
Зеленський. Околиця до околиці не приходиться! У Мануйлівці люде більше зажиточні, ніж де: окрім своїх наділів, держать оброчну казенну землю в аренді, артілі почали заводить. А робочий, самі знаєте, тілько там дешевий, де землі нема, де нема за що рук зачепить, де бідність.
Пузир. Так ви зробіть у Мануйлівці бідність!
Зеленський. Це не од мене залежить.
Пузир. Вибачайте, пане Зеленський, це від голови залежить! От побачите, що там зробить
Ліхтаренко. Слухай, Порфирій, я тебе переведу в Мануйлівку, а вас, пане Зеленський, в Чагарник.
Феноген (за дверима). Ох-хо-хох!
Зеленський. Помилуйте, за віщо ж! Я торік чистої прибилі дав п'ять тисяч, а цей рік надіюсь…
Пузир. Порфнрій дасть десять тисяч! Ви не умієте з народом, а Порфирій уміє, і дасть десять тисяч, — побачите! От що, Порфирій: мануйлівці запустили недоїмку і не заплатили. Через тиждень та оброчна земля, що держать в аренді мануйлівці, отдається з торгів на новий строк. Треба, щоб казенна земля зосталась за мною, чуєш?
Ліхтаренко. Попробую!
Пузир. Це тобі не борщ, тут пробувать нічого — треба взять! Ти розумієш? Взять! Казенну оброчну статтю взять! Наділи мужицькі на десять літ в аренду взять! А як мужик зостанеться без землі — роби з ним, що хочеш; а поки при землі, мужики все одно що бури, нічого з ними не зробиш!
Зеленський. Я вже пробував…
Пузир. Ви ніколи не пробуйте, а просто—їжте!
Зеленський. Мануйлівців не вкусиш!
Ліхтаренко. Аби зуби.
Пузир. Правда. Ти вже у Чагарнику взяв крестьянські наділи в аренду, тепер стежка протоптана, опит є, починай і в Мануйлівці.
Зеленський. Дозволяю собі звернуть вашу увагу на те, що у Мануйлівці є такий учитель-артільщик і біля нього чоловіка три з молодих, що через них і Ліхтаренко зуби поламає.
Пузир. Порфирій, настали зуби! Опит є, стежка протоптана, шквар!
Ліхтаренко. Срібними та золотими зубами можна не то Мануйлівку, не то уїзд, а й губерню можна з'їсти!
Пузир. Нам нужен дешевий робітник, розумієте? А без дешевого робітника хазяйство вести — годі! Так-ви, пане Зеленський, приймайте Чагарник від Ліхтаренка, а він прийме Мануйлівку від вас.