Пузир. Ой-ой-ой! Такі розходи!
Ліхтаренко. Та одступного за казенну землю з другими розходами чотириста п'ятдесят два рублі. Я щот noкажу… А розкиньте на десять літ, то й вийде по одній копійці на десятину; коли ж невигодно, можна від наділів одказатись — єсть такий пункт. А як я винен, що не спитав, то розходи верну назад. Що робить?
Пузир. Оце вигадав! Посватав у мужиків землю, танцював на заручинах — і не повінчатись? Вінчаю! Тепер мужики нехай танцюють у нас на роботі по злоту в день! А ти маєш з чистої прибилі п'ять процентів від надільної аренди.
Ліхтаренко. Спасибі… З шкури вилізу, то і мені перепаде чимало!
Пузир. Заробиш — матимеш!.. Оце, бувши на земському собранії, я дізнався, що туди під Херсон кругом голод. Кормів нема. Мужики продають по півтора карбованця коняку, по сімдесят п'ять копійок вівцю. У нас же кормів сила, одного сіна триста скирт. Так завтра ви, Карло Карлович, і Феноген візьміть з собою шість чабанів і поїдете на ярмарки і по селах, скуповуйте всіх овець! Вигодно: на руб — два буде баришу!!!
Куртц. Овса — сімдесят п'ять копійок?! Еті — да. Бєдний мушічок.
Пузир. Я не куплю — другі куплять.
Куртц. Еті — да!
Пузир. А що то у вас, Карло Карлович, в руках?
Куртц знімає платок з вещі.
Баранчик?
Куртц. Чушіло! У менья хлєб — нет, у менья — овса! І я поздравляйт хазяїн баранчик, чушіло! Еті — да… Сосун баранчик! Чушіло моя работа. Парижська виставка — міндаль можна получал. Еті — да! Будіть стоял сто лет. Еті немножко комфор присипал, і мол, еті — нєт, еті — нікогда! Еті — да! Антик чушіло?
Пузир (розглядає). Чудово! Як живе — і очі дивляться! Спасибі!
Лихтаренко. Карло Карлович не тілько шахмейстер, а ще й чучілмейстер.
Куртц. Еті—да! Куртц — спеціаліста чушіло. Я імейт міндаль за роботу чушілов.
Пузир. Чудово, чудово! Однеси, Феноген, у мою кімнату. Вибачайте, там мене гості ждуть, та й у вас, певно, у кожного діло є? (Пішов.)
ЯВА VII
Ті ж, без Пузиря.
Феноген несе чучело. Куртц ного придержує і показує на шию чучела.
Куртц. Модель моя, міндаль, еті — да!
Ліхтаренко. І у вас мендаль, і у чучала мендаль.
Всі сміються.
Куртц. Ну, еті менья зовсєм не смешивает! У менья мендаль — еті — да, а у чушіло — еті — нєт; у чушіло еті модель.
Ліхтаренко (до Фєногена). Краще здійміть, бо хазяїн як побачить, то подумає, що Карло Карлович в насмішку над ним причепив баранчикові на шию орден.
Всі сміються.
Феноген. І справді. (Пішов.)
Куртц. Еті… еті… Ліхтаренкі… Еті… маленькій мальшік! Еті — да. Серіозов еті — нєт, розсудов еті — нікогда, насмєшівал — еті да! Фі! Паскудство… Еті… еті большой мушік, еті зубоскаль! (Вийшов.)
Всі сміються і виходять за Куртцом.
ЯВА VІІІ
Феноген і Ліхтаренко.
Ліхтаренко (оглянувшись). Заробив дещо (дає гроші), нате й вам. А може, й ви що заробили, то давайте
мені.
Феноген. Де там я зароблю? Побий мене бог, гнидію отут! Колись бувало…
Ліхтаренко. От поїдете овець купувать, то підживетесь.
Феноген. Трудненько буде через Куртца… А це ж від кого ви взяли і за віщо?
Ліхтаренко. І охота допитувати. Даю — беріть. Така умова.
Феноген. Правда! І де ти такий узявся?
Ліхтаренко. Чортзна-що розпитуєте. А ви де взялись? Підходящий грунт — от і родять такі люде, як ми з вами.
Феноген. Куди мені протів тебе.
Ліхтаренко. Ну, ну, не прикидайтесь сиротою. Ви вже он поміщик, п'ятсот десятин будете мать.
Феноген. Тю, бий тебе сила божа! Відкіля ти
знаєш?
Ліхтаренко. Я все знаю. Що ж, поможи боже купить. Ну, прощайте! А орден з чучала зняли?
Феноген (сміється). Зняв.
Ліхтаренко. У хазяїна на шиї орден, а він взяв причепив мендаль вівці!
Феноген і Ліхтаренко сміються. Ліхтаренко вийшов.
ЯВА ІХ
Феноген, а потім Пузир і Золотницький.
Феноген (один. Лічить гроші). Як в аптеці виважив — з копійками, сто сорок вісім рублів тридцять дев'ять копійок. А скілько ж Ліхтаренкові досталось? От промітний чоловік! Прослуживши з таким ідолом при великій комерції тридцять п'ять літ, можна б було і тисячу десятин купить! Змій, а не чоловік: скрізь здере і всіх спокусить.
Входять Пузир і Золотницький.
Пузир. То ні ви, ні Калинович в городі, кажете, не були, то ніяких городських новинок і не знаєте?
Золотницький. Я ж тобі вже казав, що не чув нічого. Та що тебе так цікавить у городі, скажи?
Пузир. Особого нічого, так собі.
Феноген цілує Золотницького в руку.
Золотницький. Здоров, здоров, Феноген, з іменинником тебе. (Дає йому в руку.)
Феноген. Спасибі. (Іде.) От щасливий день! Дають і дають. (Вийшов.)
Пузир. І що за охота розбещувать отак людей? «З іменинником» і зараз — тиць в руку гроші. А через вас і я мушу щось подарувать. (Про себе.) Наказаніє боже з цими панами — портять людей!
Золотницький. А хіба ти ще нічого не подарував? Ай-ай-ай! Тридцять п'ять літ чоловік служить, права рука…
Пузир. Та я ще поспію, ще подарую; тілько для чого портить людей!
Золотницький. Феноген!
Пузир. Навіщо ви його кличете?
Входе Феноген.
Золотницький. Ну, даруй же вірного слугу!
Пузир. Я думав — увечері, а вам хочеться таки зараз. (Набік.) Наказаніє боже з цими панами! (До Фєногена.) Маєш від мене, Феногенушка, одного валаха; хотів тобі на добраніч про це сказать, так Петру Петровичу хочеться зараз.
Феноген (цілує Пузиря в руку). Господь воздасть вам сторицею. От щасливий день — дають і дають!.. (Вийшов.)
Золотницький. От це по-хазяйськи.
Пузир. Ет, баловство!
Золотницький. Всього, брат, з собою не забереш… Так, кажеш, двадцять дві тисячі кіп пшениці? Добрий урожай! А я ще не знаю, скілько у мене. Хотілось би подивитись твої копи!
Пузир. Поїдемо подивимось! Тут і верстви немає.
Золотницький. Поїдемо!
Пузир. Чудесно! Перед вашим приїздом я сам хотів їхать.
Золотницький. О, а це що? Халат? І який розкішний — диво! Певно, дочка примусила справить?
Пузир. Простісенько купив сам.
Золотницький (розглядає). Та воно й видко, що сам: Софія Терентьевна овець та буряків на халат би не посадила.
Пузир. А що, хіба вам не до вподоби?
Золотницький. Як можна, чудово! Вівці і буряки — символи хазяйства! Оригінальний смак! Хоч на виставкуі Може б, ти мені продав цей халат?
Пузир. Купіть.
Золотницький. Невже продаси?
Пузир. Чого ж, все продається.
Золотницький. Скілько?
Пузир. Сто.
Золотницький. А багато заробиш?
Пузир. По-хазяйськи.
Золотницький. Ну (б'є руку Пузиря), халат мій. Феноген!
Пузир. Носіть на здоров'я. Я собі куплю у татар бухарський.
Входе Феноген.
Золотницький. Візьми халат і віддай мойому Дмитрію. Нехай гарненько обгорне в плед і запре в екіпажну скриню. (Одходить і дивиться у вікно.)
Феноген (до Пузиря). Як?!
Пузир. Продав за сто карбованців.
Феноген (бере халат, до Пузиря тихо). Бачите, а ви мені не вірили, що халат варт сто карбованців.
Пузир (так само до Феногена). Учись: за півгодини заробив руб на руб, та ще мало запросив. Такі люде, коли їм заманеться якої дурниці, утроє платять!
Феноген (про себе). Добре заробив! Бідна Марія Івановна, даремно турбувалась, даремно раділа.
Пузир. А я й забув, скажи, Феноген, щоб мені запрягли бурого в бігунки і пару в шарабан, ми поїдемо на копи дивитись
Феноген вийшов.
Золотницький. Чудові квітки, клумби! Все переродилось, і ти сам переродився: сьогодня на вид ти вже не просто хазяїн, а настоящий обиватель.
Пузир. Все дочка чепурить!
Золотницький. А знаєш, Терентій Гаврилович, дочка твоя дорога дитина.
Пузир. Аякже: золоту медаль получила!
Золотницький. Просвіта, брат, велика сила! Признаюсь тобі, що перше я заїздив до тебе тілько по ділу, тепер мені приятно буть у тебе і без діла.
Пузир. А що ж тут, справді, так перемінилось?
Золотницький. Не те повітря: книги, газети, піаніно, освічена молода людина, та ще до всього артистка: гра, співа! О! Ти, брат, цього не розумієш!
Пузир. Ну, це вже даремно! Я сам любив і люблю спів. У мене був чабан…
Золотницький. А, бог з ним, що там твій чабан!
Пузир. Е, бог з ним… Тілько те гарно, що вам до вподоби… А якби ви почули, як той чабан, бувало, заведе «Ой з-за гори, з-за лиману»!