Крига на Одрі – Ліна Костенко

В цьому році зима



Не вдягала білої свити.



Часом вже й приміряла.



Та хтось її зразу крав.



Пошукала, поплакала…



Що ж робити? —



Бідувала в старій



Із торішніх зів’ялих трав.



Як коли лютувала,



Стелила рядно ожеледиць.



Сперечалася з морем.



Несла сум’яття вітрів.



Все збиралась на силі.



Та не встигла огледіться.



Як проснулись дерева



І на Одрі лід потемнів.



Крига буйно ломилась



У відкриті двері протоки.



Лід кришився, б’ючись



Об каміння берегове…



І нарешті по Одрі —



Темній, широкій —



На останній крижині



Самотня чайка пливе.







— Ти куди ж розігналась?



Чи, бува, не до самого моря?



Чайки держаться гурту,



А ти відпливаєш одна.







А крижина тонка,



А крижина майже прозора…



Ну, а що, як її



Розмиє вода весняна?







Ну, а що, коли їй



Та удержать тебе несила?



Затріщить і відломиться…



Піде вода кругами…



— Дивна людино!



Я ж маю крила.



Нащо крилатим ґрунт під ногами?







Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)







Непривітна, похмура, безсніжна зима. Не на білих сніжних перинах їй довелося бути, а в торішній зів’ялій траві. Пошукала снігу, поплакала, посперечалася, а що робити? Пройшов час, і довелося поступатися місцем весні. Почався льодохід на ріці. Таку персоніфіковану картину природи змальовує поетеса. А далі — диво. Чайка самотня пливе. Її манять широкі морські простори, не лякає небезпека, бо має вона крила. Що ж дивного? А те, що це алегорична картина і образ чайки алегоричний. Адже й серед людей є крилаті романтики, які прагнуть нового, незвіданого, що не бояться мріяти й діяти. Їхні поривання не всі розуміють і схвалюють, але саме завдяки їм відбутися прогрес людства.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: