Характеристика твору
Григорія Квітки-Основ’яненка “Маруся”
Григорій Квітка-Основ’яненко стояв поруч з Іваном Котляревським біля першовитоків нової української літератури. Письменника обурювало зневажливе ставлення до його рідної мови та висловлення про непридатність її для написання високохудожніх творів, які могли б розчулити читача, викликати в нього глибокі переживання. Повість «Маруся» стала прикладом того, що українська мова нічим не поступається перед мовами інших народів.
Головний образ твору — Маруся. У ньому втілені найкращі риси сільської української дівчини. «Та що ж то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте…» Такими колоритними фразами змальований портрет Марусі. Він нагадує образ дівчини з народної пісні. Маруся слухняна, покірна, працьовита і релігійна. Вона шанувала своїх батьків, в усьому їм допомагала. Вона була, мені здається, аж занадто скромна і сором’язлива: не ходила гуляти з дівчатами ні на вулицю, ні на вечорниці й іншим не радила ходити: «Лучче я, каже, на те місце, упоравшись… ранше устану, заміню твою старість: обідати наварю і батькові в поле понесу. А на вулиці що я забула? Іграшки та пустота…» Ніжна і ласкава Маруся до свого коханого. її внутрішній світ сповнений радісних почуттів, душевної краси. Дівчина прагне щастя. Але Василь змушений іти на заробітки, щоб потім відкупитися від солдатської служби. Сумне життя настало для Марусі без нього. Вона журиться, ночей не досипає, уболіває за долю свого коханого.
Письменник змальовує хвилюючі картини, які нас дуже зворушують, заглиблюють у внутрішній світ героїні. Прощаючись з Василем, який їхав на заробітки, Маруся наче передчуває свою смерть: «Василю! На кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знайдеш! Поминай мене, не удавайся в тугу… прощай на віки вічні!.. Там побачимось!» І справді, повість має трагічну розв’язку: пішовши в ліс по гриби, Маруся змокла під холодним дощем, застудилась і незабаром померла. У зображенні Марусі, у перебільшенні почуттів героїв, у прагненні Квітки-Основ’яненка розчулити читача добре відчуваються традиції сентименталізму, місцями повість аж надто «сльозлива», але все одно ми читаємо її із захопленням, вона чарує нас своєю поетичністю.
Специфіка зображення людини в повісті
Доба нової української літератури розпочинається з прекрасного твору І. Котляревського «Енеїда». Після виходу «Енеїди», як це часто буває по створенні справжнього шедевра, з’явилось багато наслідувачів та навіть епігонів творчості І. Котляревського. Коли шовіністично налаштовані критики брали до рук «Енеїду», плануючи закинути авторові використання «мужицької мови», вони починали сміятися і, вражені довершеністю поеми, не могли вже сказати нічого поганого. Але вони знайшли інший «вихід з ситуації», стверджуючи, що українська мова придатна тільки для створення комічних творів, але не для ліричних, емоційних творів. Такі несправедливі закиди треба було спростовувати. Тож Г. Квітка-Основ’яненко створює свою повість «Маруся», яка назавжди ствердила те, що українська мова придатна для створення будь-якого жанру літератури, вона може бути використана і як засіб передавання іскристого неперевершеного гумору, і як засіб створення емоційних, ліричних творів.
Основною характерною рисою повісті «Маруся» є те, що цей твір належить до літературного напряму сентименталізму, отже, саме почуття героїв є головним об’єктом авторської та читацької уваги.
Сентименталізм передбачає принципово нове ставлення до людини, нове бачення людини. Це виявляється і в повісті «Маруся», головні персонажі якої — Маруся, Василь, Наум Дрот — люди з чуйними душами, саме їх почуття і зображує автор.
Маруся — один з найпрекрасніших жіночих образів за всі часи існування української літератури. Маруся постає перед нами красивою дівчиною, але не менш вона красива і духовно: вона працьовита, вихована у праці, не уявляє себе без щоденної роботи, без допомоги батькам. її ставлення до .батьків теж гідне поваги: вона поважає і любить їх, шанує їхню думку. Можливо, Маруся видається надто покірною своїй долі, вона не здатна і не звикла боротися з життям, з несприятливими обставинами. Напевно, сучасний читач вважає цю покірність недоліком Марусі, але ця її риса, мабуть, зумовлена вихованням. Насамперед християнським вихованням. Дівчина дуже набожна, вона не тільки пам’ятає про моральні цінності, але й живе за християнськими заповідями.
Василь — гідна пара для Марусі. Як і належить чоловікові, він більш рішучий, ніж Маруся, проте не менш емоційний. Отже, сентименталізм як особливе світосприймання передбачає емоційність у будь-якій людині, адже насправді всі ми здатні і схильні до переживань. Мені здалося, що почуття головних героїв твору дещо гіпертрофовані, перебільшені, оскільки сльози чоловіка перед розлукою з коханою або ж смерть від болю втрати Марусі, на погляд сучасного читача, не надто правдоподібні. Проте ми маємо пам’ятати про те, як багато в , літературі зумовлюється літературним стилем, концепцією, і як багато зумовлюється самим життям (адже з часом люди змінюються, їхнє ставлення до життя, до обставин також не залишається постійним).
Характерною рисою сентименталізму щодо показу людини є також вибір соціального стану персонажів: зазвичай вони прості люди. Напевно, цим автори намагаються підкреслити, що почуття та емоції притаманні всім людям, незалежно від їхнього соціального статусу або освіти. У наш скептичний і прагматичний час, я думаю, варто знову звернутися до літератури сентименталізму, аби згадати, що почуття людей, їхній внутрішній духовний світ важать більше, ніж зовнішнє та матеріальне…
Маруся класний твір