Критика
«Маруся» Квітка-Основ’яненко
Твір Григорія Квітки-Основ’яненка «МАРУСЯ» за жанром є соціально-побутовою сентиментально-реалістичною повістю. Її вважають першим прозовим твором нової української літератури, а Григорія Квітку-Основ’яненка — «батьком» української прози. Джерелами для написання повісті стала дійсність українського села та народна творчість: українські балади, ліричні, весільні пісні, фольклорні мотиви (любові, розлуки, смерті закоханих). Від народної поезії — образність повісті, від казки й переказу — її розповідний стиль. Завдяки пісенності «Маруся» швидко й назавжди полюбилася народові. «Маруся» була написана як аргумент того, що українською мовою можна описати глибокий і складний світ людських почуттів та філософських переконань.
В основі сюжету лежить зворушливе кохання дівчини-селянки Марусі та міського ремісника Василя, яке закінчується трагічно. Після важких випробувань розлукою несподівано занедужала і померла Маруся, а через два роки — і Василь. Якщо Маруся, очікуючи Василя з мандрівки (на той час вони були вже заручені), неминучість смерті сприйняла по-християнськи, то Василь після втрати Марусі хотів заподіяти собі смерть. Втрата Марусі, яку він палко покохав з першого погляду, заради якої відкупився від війська, підірвала у Василя духовні сили і волю до життя.
Сентиментально-ідилічному змалюванню героїв відповідає і зображення побуту. Герої твору — люди праці. У невтомній щоденній праці множиться багатство батьків Марусі — Наума та Насті. Як релігійна людина, Наум не ставить матеріальні блага над усе. Саме тому він каже дружині: «Не журися, Насте, об худобі: вона наша, а не ми її. Стережись, щоб вона тобі не перепинила дороги до Царства Небесного». З другого боку, він вважає гріхом і байдикування. Сам працював не покладаючи рук і дочку свою виховував у любові до праці. Маруся виросла роботящою і швидко стала доброю помічницею матері, яка «за нею, було, не наспішиться». Саме тому сімейні стосунки Наума, Насті та Марусі склалися ідеально. У їхній хаті царював мир та злагода. Взявши на себе обов’язок вести домашнє господарство, Маруся оберігає матір, яка нездужала, від фізичних перевантажень. Дівчина все встигає зробити: принести води, приготувати їжу, напрясти прядива, ходить сама у місто за покупками. Все в неї виходить доладно, краще, ніж в інших дівчат. Мати та батько її всього навчили, тому і ставиться до них Маруся з особливою пошаною.
Сентиментально-ідилічні стосунки у сім’ї, весь побут, образи письменник зображує зворушливо, використовуючи фольклорні джерела: прислів’я, приказки, змальовані у традиційному народнопоетичному стилі портрети. Про Марусю Квітка-Основ’яненко писав: «Та що за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона, як.панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі прямесенький з горбочком, а губоньки як цвіточки розцвітають і межи ними зубоньки, неначе жарнівки, як одна, на ниточці нанизані… Коси у неї, як смоль, чорнії та довгі-довгі…» Так само у народному дусі письменник ідеалізує зовнішній вигляд Василя: «Хлопець гарний, русявий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки; на виду рум’яний, моторний…» Такі портретні характеристики мають герої фольклорних жанрів: казок, дум, народних пісень.
Особливого емоційного звучання набувають сюжетні перипетії, коли автор уводить опис обряду: весілля, заручин, похорону.
Весілля Марусі й Василя так і не відбулося. У повісті змальовано фрагмент чужого весілля, на якому зустрілися герої: гра з горішками, танці. Усе це створює настрій загальних молодіжних веселощів. Тут збентежена Маруся вперше відчула вагання, чи залишитися на танцях, — раніше вона собі цього не дозволяла.
Детально описано у повісті обряд заручин. Василь двічі сватався до Марусі, і кожен раз старости тричі стукають палицею у двері, низько кланяються господарям, передають хліб святий, який батько приймає і цілує. Після ритуалу привітання старости виголошують причину своїх відвідин із традиційною формулою: «Раз дома у нашій землі випала пороша». Далі вони говорять про куницю — молоду дівчину, слід якої довів їх сюди, про мисливця — молодого князя. Увесь цей арсенал традицій допомагає правдиво відтворити колорит епохи, родинно-побутові принципи. Відмова Наума старостам перший раз, хоч і стала повного несподіванкою для Марусі, Василя, Насті, однак у дусі часу вона не могла бути заперечена. Згодом Василь дізнався, що Наум вчинив так через його, тобто Василеву, солдатську службу.
Другі заручини зі щасливим кінцем супроводжуються традиційними народними піснями. Пісні відповідають настроям Марусі, Василя, матері, батька. Похорон Марусі супроводжується у повісті народними плачами. Тужать-побиваються за дочкою Наум та Настя. З голосінням звертається Настя до Василя, розповідаючи, як Маруся любила його. Весь обряд похорону описаний до найменших деталей.
Майстерно відтворений у повісті «Маруся» пейзаж. Прикладом може бути опис ранку, коли Маруся збирається на базар. Світ природи, як і побут селян, письменник малює в ідилічному плані: «Тільки що зірочки засяяли у Бога милосердного на небесах, тільки що розсвітилось», як «соловейко стих біля своєї самочки, щоб виспалась хорошенько, не жахаючись; вітерець заснув і гілочки по садках, дрімаючи, ледве-ледве колишуться…» Настав ранок. Усе ожило, загомоніло. Пташки годують своїх пташенят, виспівують, ніби розповідаючи, як люблять одне одного, і «ще й носичками поцілуються». А сонце, що освітило землю, наче повелівало: «Хваліте Господа, що создав і мене, і вас, і кожний день посила мене давать усьому миру світ і усякому диханію жисть…»