Я обняла б її й міцно притиснула до себе, й так довго стояла б, не відриваючи своєї голови від здитинілого плеча, й чомусь би плакала, як мені здається, аж до завтра.
Але я виходжу на подвір'я й ми поперемінно п'ємо з Юстиною воду з одного горнятка з намальованими на ньому двома голубами. Цьому горняткові на криниці, як і домовині, десь буде також понад чверть віку.
Юстина з прикладеною дашком до чола долонею дивиться від криниці на вулицю.
Веду очима за її поглядом, але вона дивиться крізь вулицю, довколишні будинки, сади й городи якось так далеко, що я навіть не розумію куди…
Київ,
березень-липень 2000 року
Замість заповіту
1
«Гуцулкою»,
«коса»
Чи «арканом»
Йдуть думки твої через горби,
Отуди, де срібні тато й мама,
Де хати фамільні і гроби.
Отуди, де блискавок абсурди
Потрясають скали залюбки,
Де смереки розписали Шурден,
Мов космацькі відьми писанки,
Отуди, де рос цілющий бісер
Скапує у трав зелений глек,
Де вітриська вибігають з лісу —
І на шиях виснуть у смерек.
Отуди…
Куди?
Ніхто не знає,
Де тебе ніхто ще не любив,
Де душа себе наздоганяє,
І гроби фамільні.
І герби.
2
…і луска золота берези,
І зелені свічки смерек —
То є пишні й сумні імпрези
Дорогих твому серцю мекк.
То тверда і незрадна впертість
Між вітрів,
Верховинських псів.
…розстеліть мою душу по смерті
На полотнах оцих верхів.