Збірка «САД БОЖЕСТВЕННИХ ПІСЕНЬ» – Григорій Сковорода

Все киває головою,

Буйні вітри повівають,

Руки явору ламають.

А вербички шумлять низько,

Заколишуть мене в снах,

Тут тече потічок близько,

Видко воду аж до дна.

Нащо ж думати-гадати,

Що в селі родила мати?

То у тих хай мозок рветься,

Хто високо вгору пнеться.

А я буду собі тихо

Коротати милий вік,

Так мені мине все лихо –

Щасний буду чоловік.

Гей ти, нудьго проклята! Ся докучлива печаль…

Гей ти, нудьго проклята! Ся докучлива печаль

Гризе мене затята, як міль плаття чи ржа сталь.

Гей ти, скуко, гей ти, муко, люта муко!

Де не буду, я з тобою завжди всякий час,

Ми – як риба із водою, хто розлучить нас?

Гей ти, скуко, гей ти, муко, люта муко!

Звіряку злу заколеш, як візьмеш гострий ніж,

Нуди ніяк не збореш, хоч меч свій і сталиш.

Гей ти, скуко, гей ти, муко, люта муко!

Добросердечне слово лиш може врятувать,

Що завсігди готове думки всі обійнять.

Гей ти, скуко, гей ти, муко, люта муко!

Христе, ти – меч верховний, а піхви – наша плоть,

Почуй наш крик, сліз повний, дай думи прополоть.

Гей ти, скуко, гей ти, муко, люта муко!

Твій голос рідний з неба нам буде провіщать,

Що блискавкою, громом треба полк нуди прогнать.

Геть ти, скуко, геть ти, муко, з димом-чадом!

Чистий можеш буть собою…

Чистий можеш буть собою,

То нащо тобі броня

І шолом над головою?

Не потрібна і війна.

Непорочність – ось тобі броня,

А невинність – крем'яна стіна.

Щит, меч і шолом – буде тобі бог.

Світе, світе безпорадний,

Вся надія – угорі,

Маєш сумнів – то нещадний

Вихор розмете на прі.

Непорочність – се Сігор, повір,

А невинність – ось небесний двір.

Там побувай і там почий.

Бомб се місто не боїться,

Ні підступності, ні стріл.

Хитрих мін не застрашиться,

Ні пожежі, ані стрільб.

Непорочність – ось де діамант,

А невинність – ось священний град.

Там побувай і там почий.

Ворога в сім граді люблять,

їм віддружують тепло,

Силу для чужого гублять,-

І не відають про зло.

Де ж такий чудовий, пишний град?

Сам ти град, коли в душі є сад,

Святому духу храм і град.

Щастя, а де ти живеш? Горлиці, скажіте!…

Щастя, а де ти живеш? Горлиці, скажіте!

Вівці у полі пасеш? Голуби, звістіте!

О щастя – наш ясний світ, О щастя – наш красний цвіт!

Ти мати і дім, появися, покажися!

Щастя, а де ти живеш? Мудрії, скажіте!

Чи в небі ти пиво п'єш? Книжники, возвістіте!

О щастя – наш ясний світ, О щастя – наш красний цвіт!

Ти мати і дім, появися, покажися.

Книжники мудрі мовчать, птицю ж не спитаєш,

Де нашу матір шукать? І чи відшукаєш?

О щастя… і т. д.

Щастя нема на землі, щастя і в небі не знайти,

Не знайти й у вуглі – в іншім треба шукати.

О щастя… і т. д.

Небо і місяць, земля й зорі всі – прощайте!

Гавань ви злобна моя – більше не чекайте!

О щастя… і т. д.

Я проминув небеса – ще як полетіти?

Був у найнижчих низах – ще що повідкрити?

О щастя… і т. д.

Швидше і швидше лечу, скаче мій олень стрімко,

Вище небес хутко мчу: крин зелениться гінко.

О щастя, світе наш ясний!

О щастя, цвіте наш красний! Ти мати і дім, я бачу і чую тебе!

Ласощ його – се гортань, очі голубині,

Всеньке – любов і Харрань, руки кришталинні.

О щастя… і т. д.

Перстом мене не торкай – так не впізнаєш,

Зовні мене не шукай – не відшукаєш.

0 щастя… і т. д.

Гей! Наверни-но свій зір, бо він окриляє!

Вище стихії і гір мене підіймає.

О щастя… і т. д.

Сядемо ж, братику мій, сядем для бесіди,

Гарний глагол твій живий чистить усі біди.

О щастя, світе наш ясний!

О щастя, цвіте наш красний! Ти – мати і дім, бачу і чую я нині.

Стадо пасеш ти в кринах, з полудня в горах заснеш,

Не в Гергесенських полях – їхніх долинах – живеш.

О щастя, світе наш ясний!

О щастя, цвіте наш красний! Ти – мати і дім, бачу і чую я нині.

Розпошир удаль зір свій, як і розуму коло…

Розпошир удаль зір свій, як і розуму коло,

Про кінець, що вже близько, згадай,

Визначай свою ціль, озирнися навколо,

Спостерігши бажань власних край,-

На яких же речах ти будинок поклав?

Коли камінь – стоятиме дім,

Як пісок же під ним – то б хоч як не стояв,

Розметнеться за вітром сухим.

Всяка плоть пісок той, як у світі сім слава,

І жадоба затоплює їх,

Полюби шлях вузький, бо загал – то кугава,

Боже серця і думань моїх!

Коли треба нараз повернути в Сіон,

То для чого пускатись у світ?

Шлях важкий пролягає в Ієрихон,

Град не кинь, де душі маєш цвіт.

Як пустився, буває, у сі ти дороги,

Доля шлях перепинить завжди,

Бо як ступлять хоч раз в теє прірвисько ноги,

Розум може не стримать біди.

Ну, а ти, який дух усе той же єси,

І не всякне число твоїх літ,

Дух розбійництва в нас переміси!

І зірви з нас трипрокляту сіть!

Ми тебе зовсім марнуєм…

Ми тебе зовсім марнуєм,

О щасливий час життя!

Мов тягар на спині чуєм,

А згадай про вороття.

Наче прожитий час та й поверне назад.

Наче річки до своїх та й повернуть струмків,

Наче зможем життю хоч би рік ще додать,

Наче вік наш з безмежної кількості днів.

Нащо, нащо ж так бажати

Жити літ до вісімсот?

Мастаки ми засівати

Бур'янами свій город.

Краще мить чесно жить, аніж день в мислях злих,

Краще в святі день пробути, аніж в будні рік,

Краще чистий рік один, аніж десять брудних,

Краще десять літ корисних, ніж безплідний вік.

Кинь, добродію, неробство,

Дорожити варто днем,

За порожнім ворохобством

Час безслідно промайне.

Не наше то вже, що пройшло мимо нас,

Не наше, що принесе і прийдешня пора,

Сущий день лише наш, а не ранку час,

Не знаєм, що принесе вечорова зоря.

Як не вмієш так ти жити,

То навчись, добро одно,

Та не можуть умістити

В голову все те майно.

Знаю, що життя сповнене брехунів,

Знаю, що вельми дурний в світі чоловік,

Знаю, чим більш прожив – тим більше здурнів,

Знаю, що блазень той, хто заклада собі вік.

О спокою наш коханий! Де тебе знайти в наш час?…

О спокою наш коханий! Де тебе знайти в наш час?

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: