Гайдамаки – Тарас Шевченко

Бенкет у Лисянці

Смеркалося. Із Лисянки

Кругом засвітило:

Ото Гонта з Залізняком

Люльки закурили.

Страшно, страшно закурили!

І в пеклі не вміють

Отак курить. Гнилий Тікич

Кров'ю червоніє

Шляхетською, жидівською;

А над ним палають

І хатина, і будинок;

Мов доля карає

Вельможного й неможного.

А серед базару

Стоїть Гонта з Залізняком,

Кричать: "Ляхам кари!

Кари ляхам, щоб каялись!"

І діти карають.

Стогнуть, плачуть; один просить,

Другий проклинає;

Той молиться, сповідає

Гріхи перед братом,

Уже вбитим. Не милують,

Карають, завзяті.

Як смерть люта, не вважають

На літа, на вроду

Шляхтяночки й жидівочки.

Тече кров у воду.

.Ні каліка, ані старий,

Ні мала дитина

Не остались, – не вблагали

Лихої години.

Всі полягли, всі покотом;

Ні душі живої

Шляхетської й жидівської.

А пожар удвоє

Розгорівся, розпалався

До самої хмари.

А Галайда, знай, гукає:

"Кари ляхам, кари!"

Мов скажений, мертвих ріже,

Мертвих віша, палить.

"Дайте ляха, дайте жида!

Мало мені, мало!

Дайте ляха, дайте крові

Наточить з поганих!

Крові море… мало моря…

Оксано! Оксано!

Де ти?" – крикне й сховається

В полум'ї, в пожарі.

А тим часом гайдамаки

Столи вздовж базару

Поставили, несуть страву,

Де що запопали,

Щоб засвітла повечерять.

"Гуляй!" – загукали.

Вечеряють, а кругом їх

Пекло червоніє.

У полум'ї, повішані

На кроквах, чорніють

Панські трупи. Горять крокви

І падають з ними.

"Пийте, діти! пийте, лийте!

З панами такими,

Може, ще раз зустрінемось,

Ще раз погуляєм.-

І поставець одним духом

Залізняк черкає.-

За прокляті ваші трупи,

За душі прокляті

Ще раз вип'ю! Пийте, діти!

Вип'єм, Гонто, брате!

Вип'єм, друже, погуляєм

Укупочці, в парі.

А де ж Волох? заспівай лиш

Нам, старий кобзарю!

Не про дідів, бо незгірше

Й ми ляхів караєм;

Не про лихо; бо ми його

Не знали й не знаєм.

Веселої утни, старче,

Щоб земля ломилась, –

Про вдовицю-молодицю,

Як вона журилась".

(Кобзар грає й приспівує )

"Од села до села

Танці та музики;

Курку, яйця продала –

Маю черевики.

Од села до села

Буду танцювати:

Ні корови, ні вола –

Осталася хата.

Я оддам, я продам

Кумові хатину,

Я куплю, я зроблю

Яточку під тином;

Торгувать, шинкувать

Буду чарочками,

Танцювать та гулять

Таки з парубками.

Ох ви, дітки мої,

Мої голуб'ята,

Не журіться, подивіться,

Як танцює мати.

Сама в найми піду,

Діток в школу оддам,

А червоним черевичкам

Таки дам, таки дам!"

"Добре! добре! Ну, до танців,

До танців, кобзарю!"

Сліпий вшкварив – навприсядки

Пішли по базару.

Земля гнеться. "Нумо, Гонто!"

"Нум, брате Максиме!

Ушкваримо, мій голубе,

Поки не загинем!"

"Не дивуйтеся, дівчата,

Що я обідрався;

Бо мій батько робив гладко,

То й я в його вдався".

"Добре, брате, єй же.богу!"

"Ану ти, Максиме!"

"Постривай лиш!"

"Отак чини, як я чиню:

Люби дочку абичию –

Хоч попову, хоч дякову,

Хоч хорошу мужикову".

Всі танцюють, а Галайда

Не чує, не бачить.

Сидить собі кінець стола,

Тяжко-важко плаче,

Як дитина. Чого б, бачся?

В червонім жупані,

І золото, і слава є,

Та нема Оксани;

Ні з ким долю поділити,

Ні з ким заспівати;

Один, один сиротою

Мусить пропадати.

А того, того й не знає,

Що його Оксана

По тім боці за Тікичем

В будинку з панами,

З тими самими ляхами,

Що замордували

Її батька. Недолюди,

Тепер заховались

За мурами та дивитесь,

Як жиди конають,

Брати ваші! А Оксана

В вікно поглядає

На Лисянку засвічену.

"Де то мій Ярема?" –

Сама думає. Не знає,

Що він коло неї,

У Лисянці, не в свитині –

В червонім жупані,

Сидить один та думає:

"Де моя Оксана?

Де вона, моя голубка

Приборкана, плаче?"

Тяжко йому.

А із яру

В киреї козачій

Хтось крадеться.

"Хто ти такий?"

Галайда питає.

"Я посланець пана Гонти.

Нехай погуляє,

Я підожду".

"Ні, не діждеш,

Жидівська собако!"

"Ховай боже, який я жид!

Бачиш? Гайдамака!

Ось копійка… подивися…

Хіба ти не знаєш?"

"Знаю, знаю, – і свячений

З халяви виймає.-

Признавайсь, проклятий жиде,

Де моя Оксана?"

Та й замахнувсь.

"Ховай боже!..

В будинку… з панами…

Вся в золоті…"

"Виручай же!

Виручай, проклятий!"

"Добре, добре… Які ж бо ви,

Яремо, завзяті!

Іду зараз і виручу:

Гроші мур ламають.

Скажу ляхам – замість Паца…"

"Добре, добре! знаю.

Іди швидче!"

"Зараз, зараз!

Гонту забавляйте,

З півупруга, а там нехай.

Ідіть же гуляйте…

Куди везти?"

"У Лебедин!

У Лебедин, – чуєш?"

"Чую, чую".

І Галайда

З Гонтою танцює.

А Залізняк бере кобзу:

"Потанцюй, кобзарю,

Я заграю".

Навприсядки

Сліпий по базару

Оддирає постолами,

Додає словами:

"На городі пастернак;

Чи я ж тобі не козак, не козак?

Чи я ж тебе не люблю, не люблю?

Чи я ж тобі черевичків не куплю?

Куплю, куплю чорпнобрива.

Куплю, куплю того дива.

Буду, серце, ходить,

Буду, серце, любить".

"Ой гоп,гопака!

Полюбила козака,

Та рудого, та старого –

Лиха доля така.

Іди ж доле, за журбою,

А ти, старий, за водою,

А я – так до шинку.

Вип'ю чарку, вип'ю другу,

Вип'ю третю на потуху.

П'яту, шосту, та й кінець.

Пішла баба у танець,

А за нею горобець

Викрутасом-вихилясом…

Молодець горобець!

Старий рудий бабу кличе,

А та йому дулі тиче:

"Оженився, сатано, –

Заробляй же на пшоно;

Треба діток годувать,

Треба діток одягать.

А я буду добувать,

А ти, старий, не гріши,

Та в запічку колиши,

Та мовчи, не диши".

"Як була я молодою преподобницею,

Повісила хвартушину над віконницею;

Хто йде – не мине,

То кивне, то моргне.

А я шовком вишиваю,

В кватирочку виглядаю:

Семени, Івани,

Надівайте жупани,

Та ходімо погуляймо,

Та сядемо заспіваймо".

"Заганяйте квочку в бочку,

А курчата в вершу

. . . . . . . . . .

. . . . . . . . . .

І… гу!

Загнув батько дугу,

Тягне мати супоню.

А ти зав'яжи, доню".

"Чи ще? чи годі?"

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: