Золотий гомін (СКОРОЧЕНО) – Павло Тичина

Над Києвом — золотий гомін,



І голуби, і сонце!



Внизу —



Дніпро торкає струни…



Предки.



Предки встали з могил,



Пішли по місту.



Предки жертви сонцю приносять —



І того золотий гомін.







За цим гомоном нічого не чути, навіть не помічаєш грози, які пролітають над містом. Послухай гомон уночі. Разом з ним із сивої-сивої давнини причалюють золоті човни. Андрій Первозванний благословляє землю. Над Дніпром проходить Час, засіваючи небесні ниви.







Він був як вой, сп’янілий від одваги,



Наш Київ, —



Що воювать хотів безкровно, —



Безжурний Київ,



— буря!



Стихійно очі він розкрив —



І всі сміються, як вино…



— блиск!



— жах!



Всі вітаються та кричать "Слава!"







І засміялись гори,



Зазеленіли…



Але аж два чорних гроба.



Один світлий.



І навкруг каліки.



Повзають, гугнявлять, руки простягають



(О, які скорчені пальці!) —



Дайте їм, дайте!



їсти їм дайте — хай звіра в собі не плекають,



— дайте.







Проходять бідні й багаті, молоді й старі. Над ними чорний птах з пазурами замість очей, він кряче у золотому гомоні. Століттями виймав чорний птах очі живим, віру із серця.







Предки — з жахом одвернулись.







— Виростем! — сказали тополі.



— Бризнем піснями! — сказали квіти.



— Розіллємось! — сказав Дніпро. Тополі, квіти і Дніпро.







************************************************







Я – дужий народ,



Я – молодий!



Вслухався я в твій гомін золотий!



І от почув.



Дивився в твої очі –



І от побачив.



Гори каміння, що на груди мої навалили,



Я так легенько скинув –



Мов пух…



Я – невгасимий Огонь Прекрасний,



Одвічний Дух.



Вітай же нас ти з сонцем, голубами.



Я – дужий народ! – з сонцем, голубами.



Вітай нас рідними піснями!



Я – молодий!



Молодий!

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: