Іній – Павло Тичина

ІНІЙ

Ой цвілось життя зелене —

юнь моя

— чорнобрів'я!

Тисяча півтонів, тіней…

А тепер же —

що зустрів я?

Сивий впав на мене

іній…

Сивий, сивий іній…

Що ж. Нічого. Це нічого.

Серце,— цить!

Чого ти спориш?

В мене ж вік — новий, зустрічний.

То й зустрінем…

Все суворіш

мислить розум строго —

вічний.

Мислить розум вічний…

Хай той іній і сріблиться,—

та в душі ж

його немає!

У душі — зелені вруна.

Злегка тьмяні? —

хто їх знає…

Бо й зимою ж глиця

юна.

Свіжо-тьмяно-юна…

Може, бренькав я на лірі?

Мо' в житті

скакав телятком?

А народ хай сам розсудить.

Бджілку люблять

з повним взятком.

Думка ж — дії щирі

будить.

Думка дії будить…

Той, хто інею боїться,

радості

в собі не має.

Мов пісок сухий. Мов дюна.

Серце в мене

все співає:

бо й зимою ж глиця

юна.

Свіжо-тьмяно-юна…

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: