Павло Тичина
Листи до поета.
Триптих
І.
Елади карта. Коцюбинський,
на етажерці лебідь:
оце і вся моя кімната, –
заходьте коли-небудь!
Я привітаю наче друга.
Ах я давно Вас ждала,
ще як над книжкою поезій
сміялася, ридала.
Мені все сниться: сонце, співи,
і Ви, і день весняний. –
І от я з Вами вже знайома,
поете мій коханий.
Прийдіть сьогодня: в мене вдома
лиш я сама та квіти.
Я цілий вечір буду ждати,
боятись і радіти…
ІІ.
Ви десь, мабуть, не з наших сел,
абож… о ні, не смію.
Читала Вас я і не все,
не все я розумію.
Чи я у полі, чи в лісу –
усе мені здається:
у Вас у книжці неживе,
а тут живе сміється…
Про Вас недавно хтось писав:
«Поезії окраса».
А всеж таки у Вас не так,
не так, як у Тараса.
Про все в Вас єсть: і за народ,
і за недолю краю.
А як до серця те узять –
даруйте, я не знаю.
ІІІ.
Я комуністка, хожу в «чужому»,
Обрізала косу, –
І Вам не соромно співати
в цей час про сонце, про красу?
Пишу до Вас, бо так схотіла.
Скажіть мені:
кому потрібні рахітичні
оті сонети та пісні?
Народу, скажете? голодним? –
Нещасна, жалка-ж та рука,
що тріолєтами годує
робітника.
Поки прощайте, не здивуйте –
цеж не любовний лист.
А втім скажу: Ви – сила,
і з Вас ще вийде комуніст.