Мадонно моя – Павло Тичина

МАДОННО МОЯ

І.

Мадонно моя, Пренепорочна Маріє,

прославлена в віках!

На наших самотніх вівтарях

лиш вітер віє…

Пройди над нами з омофором,

заридай над селом. —

Уже ми Тобі ані піснь, ні псалом

не воспоєм диким хором.

– Жона відважна, діва гріховна

гряде до нас.

Нагая – без одежі, без прикрас –

чарує, мов та рожа повна.

Схились, Мадонно, на причілок

останньої хати в селі.

Усміхнись – і пійди собі геть по ріллі,

одганяючись од куль, як од пчілок…

ІІ.

Вже славлять, співають

нове ім'я.

(Ave, Маrіа,

Калино моя!)

Іде і сміється:

життя! квіток!

Сонце на скрипку,

хмарки у танок.

На бедрах, як струнах,

лежить рука.

Здрастуй, дівчино, –

чия ж ти така?

Скажу – не скажу я:

усіх, твоя…

(Аvе, Маrіа,

Калино моя!)

III.

Мадонно моя, Мати Пречиста,

мій Цвіте Голубий!

Вступає в вік новий

душа чиста.

Замість лелії рожу

цілують уста.

А все ж, як Петро від Христа,

відректися від Тебе не можу.

Із ким тепер, в яку годину

молодий відмолодюсь?

Невже ж ні раз не помолюсь

за моє кохання, за людину?

Дзвенить залізо. Мовчать бетони.

За літами літа.

Брини ж у серці, Мріє Золота,

на різні тони…

IV.

Не з каменю, не з мармору –

з простого заліза.

– Ніжна, відважна,

о де ж твій хітон?

Де риза злототканная,

скорбні твої очі? –

Струнна осанна,

волошковий тон.

До ночі працюватимем

в полі, як у храмі.

Спій – наливайся

житам в унісон!

З піснями, з поцілунками

стрінуть нас мадонни.

Пізній… залізний…

над персами сон…

1920

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар