ПІСНЯ ТРАКТОРИСТКИ
ЯК ОЛЕСЯ КУЛИК ТІКАЛА НА КУРСИ 1930 Р.
Дим-димок од машин,
мов дівочі літа…
Не той тепер Миргород,
Хорол-річка не та.
Літом я робила в полі,
а як всніжило тіль-тіль,
я товаришок питала,
поступала ув артіль.
Ой артіль моя "Трояндо",
маркізет, мадеполам!
Вишивала я узори
з тривогою пополам.
З тривогою – ой же смішно! –
з тривогою – ну й чудна! –
Тільки десь там загуркоче –
так і кинусь до вікна.
А воно й ніяк не смішно,
бо між наших вороних
повелися тії коні,
що вже знала я про них.
Не сінце вони смакують,
не траву і не овес,
а так ходять, як літають,
завертають в МТС.
Дим-димок од машин,
мов дівочі літа…
Не той тепер Миргород,
Хорол-річка не та.
Тут моя упала голка,
вишитий узор ізблід…
Як не кинусь я в перерві –
та й собі скорій услід!
В МТС їх зустрічають,
сходяться керманичі,
друзями їх називають,
поплескують по плечі.
Я до трактора підходжу –
сонце ясне! світе мій!
Ой, як хочеться учитись,
щоб вести його самій!
Та пустіть же мене, мамо, –
Звідки в вас отеє зло?
Я ж на курси трактористів
у Попівку, у село.
Мати кажуть: бога бійся!
Я кажу: чого це ви?
Доки будуть мене мучить
ваші ряси та церкви!
Дим-димок од машин,
мов дівочі літа…
Не той тепер Миргород,
Хорол-річка не та.
Мати кажуть: і не думай!
Я кажу: все 'дно втечу!
Раз я вранці рано встала,
що й ніхто мене не чув.
У самій лише хустині,
у благенькім пальтечку,
подалась я на Попівку
по веселому сніжку…
За Харківкою, за мостом,
у тумані, як вві сні,
доганяла я підводи –
не підводи, а пісні.
То виспівували хлопці –
високо ж та весело!
Що, курсантів не впізнала! –
Ми в Попівку, у село.
я дивлюсь – і аж не вірю –
все знайомі, все свої…
Сідай з нами, комсомолко,
та й поїдем, та й пої…
Дим-димок од машин,
мов дівочі літа…
Не той тепер Миргород,
Хорол-річка не та.
Миргородська МТС
7.ХІІ.1933
"Антологія української поезії", том 3, Київ, Державне видавництво художньої літератури, 1957