Прийшли попи, диктатори (о сором!), —
якраз всі ті, кого Ти не любив.
І хтось Твоє погруддя встановив
поміж монастирем, поміж собором.
Стоїш. У далеч дивишся з докором…
Який огонь в душі Твоїй горів,
коли будив Ти, кликав кобзарів
з насильством биться, з царствами, з терором!
Ну що ж. Тарасе! Рад єси, не рад –
дивись, який в господі нашій лад,
в сім'ї великій, у громаді вольній.
Дивись. Мовчи. Хоча б схотів і їсти –
нічого не кажи Первопрестольній. –
Бо ще й Тебе пошиють в шовіністи.