Світає – Павло Тичина

Світає…

Так тихо, так любо, так ніжно у полі.

Мов свічі погаслі в клубках фіміаму,

В туман нагорнувшись, далекі тополі

В душі вигравають мінорную гаму.

Світає поволі…

Так тихо, так любо, так ніжно у полі.

Світає…

Все спить ще: і поле, і зорі безсилі,

Лиш птах десь озвався спросоння ліниво,

Та пень обгорілий, мов піп на могилі,

«Безсмертний, помилуй!» — кричить мовчазливо.

Видніє щохвилі.

Все спить ще: і поле, і зорі безсилі

Світає…

Проміннями схід ранить, ніч, мов мечамії.

Хмарки золоті поспішають. на битву.

Безмовні тумани тремтять над полямн.

I з ними стаю я на ранню молитву:

О зглянься над нами!

За що нас ти раниш у серце мечами?

1914-1916

Рейтинг
( 1 оцінка, середнє 1 з 5 )
Додати коментар