Трудодень заробив, вечеря оно, як навесіллі… Чом не посидіти в компанії та не потюгукати?..»— Стійте, діду! —кричу.—Ви не так. От як треба.—Та як почну високо-превисоко:Ой ти, пта-шка, коно-ре-гейка-а-а,Не літай ти г-висо-ко-о-о,Бо са-г-ма ж я добре зна-га-ю-у,Що г-мій милий даліко-о-о…— Хет, анхтемський! —підскочили дід.—Оце так зачепив!Та й собі:Бо са-г-ма ж ядобре зна-га-ю-у-у…—Чуєш, Христе,—«знаю»!! Ото — внімай! Зри! І да воздасця тобісторицею… Ану, брат, налий нам що по чарці… І собі —налий!—Ви б краще оно хлопця посадили, бо його вже розхитує,—тихоозвалася молодиця.—Нічого, кажу, —я й постою, я ще в ріст іду, то не з-зава-дить…Давайте краще по чарці, бо я ж соломки вам не сяк-так накидав, а знатоптом! Ану, ке-лиш, розкошелюйтесь!—О, чула? —варнякають дід.—Наливай!—Так за те, що з натоптом,—гукаю.—Ні! Стій! —перебивають дід.—Христе, давай вип’ємо вдвох, щобізьмєни не було! Щоб ти мені —й-як по струні, ходила! Пойняла?А я й собі:— Жона —да убоїться мужа!Хотів ще й рукою махнути, і махнув би був, так упав……
Прокинувся аж біля села. Сніг під полозками рипить, витьохкує.Дроти гудуть, місяць прямо в очі мені світить. І бички біжатьпідтюпцем, парою хекають. Видно, холодно їм. А мені —байдуже.Лежу, як у колисці. В головах —місяць, а біля ніг — мати… Плачуть…Чого це вони? Де вони взялися? Труть мені ноги, а я й не чую!Затерпли, чи що?..— Мамо!О, щезли! І місяць зайшов… Чи то пак я заплющився? О, знову ємісяць… І знову зайшов…Отак на бічку я й лежатиму аж до дому. Укриюся бичачою парою —та й лежатиму… Додомцю ньо-ньо!Це ж село? Ні, то —скирти. А де ж село?Ну, годі. Треба спати…