— Але поволі почало погасати центральне світило. Вимирали тварини, зникали рослини… Ми поступово перейшли під землю, на протязі мільйонів років створили грандіозну сітку підземних міст і оранжерей. Та таким життям ми не могли бути задоволеними…
— Кілька десятків років тому рада Вчених вирішила перетворити планету в космольот ї перелетіти, користуючись могутнім розпадом матерії, до вашої системи! Ми вивчили, що найпридатнішим місцем у вас є орбіта вашої планети, і вирішили запустити свою планету по цій же орбіті, тільки з іншого боку центрального світила… Це надзвичайно тяжке завдання, але ми його виконаємо!..
— Ми хочемо знати лише одне — чи згодиться населення вашої планети, щоб ми увійшли у вашу систему!..
Рій образів зник. Старий напевне ждав відповіді.
Тригуб сконцентрував думку і згадав події останніх днів. Вони пролітали в його голові, мов осіннє листя. Та, очевидно, Старий все розумів, бо він залишався спокійним і непорушним…
Раптом Валя розгублено зупинив потік думок… Він згадав, що в світовому просторі з божевільною швидкістю мчить назустріч цій планеті космічний крейсер з страшним зарядом, який мусив розбити на шматки небесного гостя Але ж тепер в цьому немає потреби! Треба негайно телеграфувати на Землю!
Тригуб схопив Старого за руку, на хвилину зосередився, сконцентрував свої думки і викликав у свідомості картину:
…В темному просторі пливе планета… Назустріч їй — ракета… Вони зустрічаються, вибух… І планета розлітається на безліч осколків…
Старий через хвилю зрозумів, що загрожує їхній планеті! Він передав таке:
— Ваш план був би правильним, якби наша планета летіла наосліп! Заспокойте Землю і скажіть, що ніякої небезпеки нема! Ми летимо як брати!..
Валерій зняв шолом. Старий перемовлявся з товаришами, очевидно, розповідаючи про те, що взнав…
Тригуб хутко одягнув скафандр. Його вивели на саморушійну дорогу. Старий і ще один з господарів теж одягнули щось подібне до скафандрів з балонами для дихання. Стрічка дороги здригнулася під ногами, попливла… Вона зупинилася тоді, коли Валерій і два господарі опинилися в шлюзі. Шлюз закрився… Стало темно. Над головою відкрився отвір, і майданчик, на якому вони стояли, миттю піднявся нагору, туди, де Тригуб опускався в підземелля раніше. Сяяло вдалині холодне Сонце; на темному обрії, на тлі зірок вирізьблювався силует зорельота.
Всі троє хутко рушили вниз. Через кілька хвилин вони були біля корабля і піднялися по східцях до люка Господарі планети з незвичайною цікавістю і повагою розглядали велетенський апарат. Вони по своїй історії знали, якої мужності і сміливості потрібно, щоб летіти в світовий простір — геть від рідної планети…
Валерій натиснув автоматичний замок. Двері не відчинялися. Що трапилося? Де Вікторія? Чому герметично зачинений люк?..
Він поспішно включив радіо, про яке зовсім забув по дорозі, і промовив:
— Вікторія! Що з вами трапилося! Я жду вас біля входу!
В ушах пролунало не то зітхання, не то ридання. За люком щось загуркотіло, відкрився вхід, і Вікторія, одягнена в незграбний скафандр, впала в обійми Валерія.
— Боже мій, — плачучи, хлипала вона. — Я думала, що ви загинули, і вже збиралася вилітати!
— Бачте, яка ви,— пожартував Валерій.—Мене не так легко поховати…
— А це що таке? — здивовано вигукнула Вікторія, нарешті, побачивши господарів планети, які вийшли з-за спини Тригуба.
— Це розумні істоти, тутешні люди! Ви все зрозумієте! Я буду зараз говорити з Землею! Треба поспішати — ракета з зарядом незабаром буде тут!..
Коли всі зайшли до каюти, Тригуб зняв шолом і включив радіо. Земля через десять хвилин відгукнулася.
— Алло! — сказав Валерій. — Негайно зберіть засідання Академії. Необхідно її рішення!..
З Землі через п’ять хвилин сповістили, що Всесвітня Академія якраз проводить засідання, телевізор включений, і Тригуб може починати. Валерій включив телепередачу…
На Землі, в гігантському залі Академії, на телеекрані з’явилося чітке зображення Тригуба, який стояв з відкритою головою, в скафандрі, біля нього — Вікторія, а поряд — дві чудернацькі постаті незнайомих істот…
Весь зал здивовано зашумів. Що таке? Що за видіння?..
— Увага! — почав Валерій.— Я вам все з’ясую! Планета, на яку прилетіли ми, не загрожує Землі! Ця планета заселена розумними істотами, подібними до людей, які живуть в підземних містах. Двох з них ви бачите на екрані!..
Тригуб показав на господарів, ті злегка вклонилися…
— Планета направлена в нашу систему їхньою волею з допомогою могутньої енергії атома. В системі, де вони жили, світило погасло, і вони вирішили переселитися в нашу планетну сім’ю! Вони просять дозволу в людей Землі ввести свою планету на орбіту Землі з іншого боку.
Весь зал, вся Земля, що слухала Тригуба, полегшено зітхнула. І хоч все це було неймовірним, казковим — сотні старих і молодих вчених закричали:
— Дозволити!!!
Тригуб продовжував:
— Нехай уряди держав негайно затримають будівництво в Гренландії і перешкодять злочинному плану Гершера…
— Заспокойтеся, Тригуб, — відповів президент Академії. — Вчора військові сили великих держав за проханням Академії примусили Гершера припинити будівництво. Всесвітня Академія нині контролює всі запаси ядерного пального в світі…
— Чудово! — вигукнув Тригуб і додав: — Тепер головне! Треба негайно викликати вибух на кораблі, який летить до планети. Повертати його на такій швидкості назад — неможливо!
— Ми зараз же дамо вказівки на контрольний пункт, звідки здійснюється керівництво по радіо. Слідкуйте! Через п’ять хвилин корабель вибухне… — відповів президент.
Валерій виключив радіо. Він запросив господарів планети до ілюмінатора. Всі підійшли і почали дивитися в напрямку Сонця. Хвилина. Дві…
І ось… в темному просторі — недалеко від Сонця спалахнув пучок полум’я, охопив півнеба темними клубами диму, який моментально розсіявся в Космосі… Цей страшний вибух на мить осяяв навколишній краєвид блакитним промінням…
Все було закінчено. Тепер ні Землі, ні цій планеті не загрожувала більше ніяка небезпека…
ЗАКОНСЕРВОВАНА ПЛАНЕТА
…Через годину Валерій і Вікторія в супроводі господарів планети спустилися тією ж дорогою в підземелля і, скинувши скафандри, поїхали саморушійною дорогою знайомитися з дивним підземним світом. Той самий Старий, що говорив з Тригубом, тепер теж був поряд і давав необхідні пояснення…
Знову Валерію одягнули шолом, а коли було необхідно говорити, на очі спадали чорні екрани, і Старий передавав Валерію зорові зображення думок, які пояснювали все, що хотілося космонавтам. Тригуб передавав зміст розмови Вікторії…
Велетенська печера, яка починалася від вхідного шлюзу, незабаром перехрещувалася з іншими печерами таких же масштабів. Все разом, як пояснив Старий, створювало гігантську сітку підземель по всій планеті. На перехрестях печер були широчезні — до кількох кілометрів у діаметрі — площі з куполоподібною стелею, яка здіймалася на п’ятсот метрів вгору. Стіни підземних вулиць і площ, а також куполи, були створені з синтетичних плит рожевого кольору. Джерела холодного світла ядерною походження були сховані за тими плитами і давали рівне яскраве освітлення. Без кінця тягнулися в підземеллі, де їхали мандрівники, ряди небачених рослин.
Вікторія торкнула Валерія за рукав:
— Попросіть, щоб дорога зупинилася! Я хочу побачити їхні плантації…
Валерій зробив знак. Старий зупинив дорогу, і всі разом вийшли на грунт — справжній земний грунт. Вздовж вузенького каналу, по якому швидко мчалася вода, розстилалися по землі повзучі рослини. Вони були всіяні синіми квітами, пуп’янками плодів і жовтогарячими плодами, подібними до динь. Старий зірвав один з плодів і подав Вікторії. Дівчина розломила його, і солодко-задушливий запах ударив у ніздрі мандрівникам. Валерій узяв половинку і поглянув запитливо на Старого.