— А це не має значення — особливо для вас! Давайте хоча б на Сіріус — це не дуже далеко…
— Ну що ж — уже без 10 хвилин дванадцять Ходімо…
По спіральних східцях, що вилися навколо гігантського тіла корабля, вони піднялися до половини апарата, де містився люк. Зайшли. Барвицький на хвилю затримався біля люка, поглянув на обрій. Там горіли вогники далекого міста, там мільйони людей жили заклопотаним повсякденним життям, не знаючи того, що через кілька хвилин у глибини світового простору помчиться космольот, керований і посланий генієм Людини, яка захотіла розірвати кайдани Часу і Простору…
Вітер востаннє розвіяв волосся на голові Святослава. Востаннє він повними грудьми вдихнув повітря Землі.
Двері автоматично закрилися. Барвицький пройшов дві перехідні камери, які теж герметично закрилися за ним, і ввійшов у рубку, де був пульт керування. Роген ліг на м’який диван, прив’язався до нього. Святослав сів у глибоке крісло перед пультом. Подивився на годинник.
— Дванадцять! Включаю…
Апарат легко здригнувся. Не було чути жодного шуму. В перископах хитнулося зоряне небо, попливло. Перевантаження зовсім не відчувалось.
— Барвицький! — вигукнув Роген. — Невже ми так повільно летимо?
— Так! Швидкість я буду розвивати в розріджених шарах атмосфери.
Внизу навкруги запалало безліч огнів, ніби хто розкидав дрібний бісер. Це були великі міста Нового світу. Ось все слабіше і слабіше видно їх світло. А з боку Атлантики вже наступав новий день — 18 липня 19… року. У вікна космольота вдарило сонячне проміння. Земля перетворювалася у велетенську кулю, огорнену блідозеленим туманом. Виходили за межі атмосфери…
— Увага! — сказав Барвицький. — Включаю велику швидкість, щоб перебороти тяжіння Землі і Сонця. Почнеться дія перевантаження.
Він поклав руку на важелі. Кулі-розрядники в каналі безперервно випромінювали страшної потужності імпульси сконденсованої енергії. Космольот з кожною секундою набирав швидкість.
Роген витріщив очі, хотів щось сказати, але йому перехопило дихання, заволокло туманом очі. Барвицького теж втиснуло страшною силою в подушки крісла, зважніли руки, стало неможливо навіть натиснути будь-який важіль, але тут почав діяти автопілот, який сам регулював прискорення космольота.
Збоку почувся стогін. Барвицький поглянув Роген знепритомнів, його очі стали скляними.
— Бізнесмен, — презирливо скривився Святослав. Подивився на прибори. Швидкість була. 20 кілометрів на секунду. Вона безперервно наростала. Тяжіння Сонця вже не впливало на апарат. Перевантаження зменшилося. Трохи кололо у висках, але відчуття було нормальним. Святослав поглянув у задній перископ — Земля, подібна кольором і величиною до зеленої вишні, танула в світлофіолетовій безодні Всесвіту.
— Прощай, моя колиско! — прошепотів Святослав… Потім він піймав у спеціальний прилад Сіріус і почав повертати апарат, щоб зірка стала по курсу корабля. Через кілька хвилин голубий вогник приємно засяяв прямо в передньому перископі… З кожною секундою набираючи швидкість, космічний корабель покидав рідну систему…
СВЯТОСЛАВ ЗАЛИШАЄТЬСЯ ОДИН
…Роген зітхнув, розплющив очі, звівся на ноги. В голові стояв безперервний дзенькіт. Оббита шкірами рубка. За пультом управління Барвицький. Він щось уважно вираховує…
В перископах — фіолетове небо — бездонна глибінь світового простору і мереживо знайомих сузір’їв. В одному з перископів невеличка кулька Сонця, яке стає все меншим, все слабіше освітлює космольот…
Роген відстебнувся від дивана, встав. Похитуючись, підійшов до Барвицького.
— Де ми? — запитав він. Барвицький здригнув, оглянувся.
— А, це ви? Перелітаємо орбіту Юпітера. Швидкість 1000 кілометрів на секунду. Через десять годин ми вийдемо за межі сонячної системи…
Роген наблизився до перископа, довго дивився в безкінечну космічну далину. Пустота. Тиша. Страх — їдкий, невідступний страх почав м’якими лапами закрадатися в серце мільярдеру.
В свідомості лише тепер з явилося розуміння всієї авантюрності його задуму. Роген згадав свій кабінет на Землі, свої комфортабельні гелікоптери, свої величезні заводи і безліч підвладних йому людей, які готові виконувати кожне його слово… Непереможне бажання повернутися назад із страшної пустелі, де нема нічого, крім далеких зірок і фіолетової порожнечі, заволоділо його душею. І чим більше думав про це, тим сильніше в його грудях народжувався нездоланний страх. Роген підскочив до Барвицького.
— Містер Барвицький! — задихаючись, сказав він.
— Що таке? Що з вами? — здивовано подивився на нього Святослав.
— Я вирішив повернутись назад! — випалив Роген.
Барвицький засміявся:
— Ви вирішили повернутися?! Ви збожеволіли!..
— Не сперечайтесь зі мною! Я тільки тепер побачив, на яку авантюру ви мене підбили!
— Я? Вас?
— Так! Ви скрізь пропагували свої безбожні мислі…
— Безумний! — крикнув Барвицький. — Чи не ви запропонували свої послуги мені? Чи не вас повела в Космос стрална жадоба здобути панування над світом з допомогою машини часу?..
— Досить! — перебив Роген. — Як би там не було,— я не бажаю більше продовжувати цей дикий експеримент!.. Повертайте назад!..
— Я не поверну! Я не відмовлюсь так, як ви, від своєї мрії, коли вже почав досягати її. Тим більше, що поворот в сонячній системі небезпечний на таких швидкостях! Це ж вам не таксі!
Роген благаюче притулив руки до грудей:
— Барвицький! Прошу вас! Повернімося! Я віддам вам апарат! Користуйтесь ним! Летіть хоч чортові в зуби!.. Я не хочу ваших століть, я хочу спокійно прожити своїх 30 років!.. Прошу вас! Прошу! Повернімося!..
Святослав заперечливо похитав головою:
— Ні! Я не повернуся нізащо! Ви не розумієте, що ви говорите! Я ніколи не відмовлюся від можливості досягти своєї мети тепер!..
Роген, мов зацькований звір, забігав по рубці. Очі його хижо заблищали:
— Ах так! Ти не хочеш! Ти забув, хто я і хто ти! Я ж покажу тобі!
І він кинувся в божевільному відчаї з піднятими кулаками на Барвицького. Зав’язалася боротьба. Святослав схопив за руки розлютованого магната:
— Заспокойтеся! Ви збожеволіли! Заспокойтеся, або я вб’ю вас!
Роген вирвав руку, вихопив важкий портсигар і з силою вдарив по голові Барвицького. Бризнула кров. Святослав застогнав. Потемніло в очах. Але в наступну мить він вихопив атомний розрядник і натиснув кнопку. Сніп ядерного спалаху пронизав Рогена, і він, безглуздо витріщивши очі, мішком посунувся донизу.
Святослав, важко дихаючи, витер піт, зігнувся над ним.
— Мертвий… Вперше я вбив людину!.. Боже! А втім — чи ж людина це?
Він довго не міг отямитися. Як би там не було, а все ж таки Роген був єдиним супутником… А тепер — повна самотність, темна пустеля, позолочена мільярдами зірок…
Барвицький хутко з допомогою спеціальних проміжних камер викинув труп Рогена у сві товий простір.
Тепер одна-єдина людина летіла в космольоті. Позаду залишилася рідна Земля, де викохувалися його мрії, а попереду — тремтіла блакитна зірка, манили різнокольоровими вогнями далекі таємничі світи.
МЕРІ ЇДЕ НА СХІД
Минуло вісім років. Людство впевнено завойовувало сонячну систему Політ на ближчі планети уже вважався чимось звичайним Не менше десяти кратерів на Місяці були переморені на велетенські колонії, транспортні ракети переправляли на Землю добуті з надр супутника метали і мінерали—золото, уран, трансуранові елементи та безліч чудесних самоцвітів
Кілька наукових експедицій впевнено вивчали Марс. Вони створили опорні пункти в глибоких долинах, де повітря було густіше і де зберігалась вода в болотах, а звідти виходили у мандрівку по червоних пустелях, покритих в окремих місцях коричньовими або блакитними чагарниками…
Регулярно відвідували вчені закутану важкими хмарами Венеру і, ризикуючи життям, робили подорожі поміж безліччю діючих вулканів, збираючи для науки дорогоцінні колекції чудернацьких казкових рослин червоного кольору і не менше дивовижних примітивних тварин…