Нема що й казати, є дещо привабного в такім поглядї, особливо для тих бідних людий нинїшнього часу, що не знають сьогодня, де дїти ся і що в рот вложити завтра; для тих мілїонів беззахистних дїтий, що виростають або зовсїм без опіки родичів, або терплять нераз муки і знущання від злих, темних, пяних або хорих родичів та опікунів. Житє в Енґельсовій народнїй державі було би правильне, рівне, як добре заведений годинник. Але є й у тім поглядї деякі гачки, що будять поважні сумнїви.
Поперед усього та всеможна сила держави налягла би страшенним тягаром на житє кождого поодинокого чоловіка. – Власна воля і власна думка кождого чоловіка мусїла би щезнути, занидїти, бо ануж держава признає її шкідливою, непотрібною. Вихованє, маючи на метї виховувати не свобідних людий, але лише пожиточних членів держави, зробились би мертвою духовою муштрою, казенною. Люди виростали б і жили би в такій залежности, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютнїйших полїцийних державах нема ї мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою.
А хто були б її сторожі? Хто держав би в руках керму тої держави? Сього социяль-демократи не говорять виразно, та в усякім разї ті люди мали би в своїх руках таку величезну власть над житєм і долею мілїонів своїх товаришів, якої ніколи не мали найбільші деспоти. І стара біда – нерівність, вигнана дверима, вернула би вікном: не було би визиску робітників через капіталїстів, але була би всевладність керманичів – усе одно, чи родовитих, чи вибраних – над мілїонами членів народної держави. А маючи в руках таку необмежену власть хоч би лише на короткий час, я клегко могли би ті керманичі захопити її на завсїгди! І як легко при такім порядку підтяти серед людности корінь усякого поступу й розвою і довівши весь загал до певного ступня загального насичення, з’упинити його на тім ступнї на довгі віки, придушуючи всякі такі сили в суспільности, що пхають наперед, роблять певний заколот, будять невдоволенє з того, що є, і шукають чогось нового. Нї, социяль-демократична «народна держава», колиб навіть було можливим збудувати її не витворила би раю на землї, а була би в найлїпшім разї великою завадою для дїйсного поступу. З иньшого боку поглянув на річ Американець Генрі Джордж. Маркс звернув головну свою увагу на фабрики й промисл, а села й рільництво полишив якось на боцї. Він жив довгі лїта в Анґлїї і придивляв ся анґлїйським відносинам, а в Анґлфї нема сел анї властивого селянства, там земля здавна перейшла на власність дїдичів (лєнд-льордів), із селян пороблено або пільних робітників, або т.зв. фермерів, тобто арендаторів, що арендують у панів більші або менші фільварочки чи ферми. При тім головну часть хлїба й живности для себе Анґлія спроваджує з инших країв, так, що селянство та хлїборобство не займає там у громадськім житю майже нїякого місця. Зовсїм не те в Америцї, де на безмежних родючих просторах постають рік-у-рік тисячі нових кольоній, де продукция хлїба й живности розвинула ся на величезний розмір і де питанє про землю та хлїборобство стоїть мало що не на першім сієсцї громадської полїтики. Отже Американець Джордж у своїй голосній книжці «Поступ і бідність» пробував доказати, що не приватна власність фабрик, але приватна власність землї, се головна причина теперішнього громадського лиха. Земля, се головна основа добробуту й поступу не лише теперішних, але й будущих поколїнь і длятого не повинна бути власністю одиницї, яка би могла її псувати, рабувати та висисати. Суспільність сьвідома свойого інтересу повинна мати сама в руках свою землю, давати її своїм членам на вжиток, але не на власність, а надвишку доходів із неї брати на свою користь, а не лишати в руках богачів та неробів. Яким способом се зробити: чи викуповуючи землю з рук її дотеперішних властителїв, чи позбавляючи їх від разу державним законом права власности на землю, чи нарештї переймаючи землю на власність загалу зараз по смерти кождого дотеперішного властителя, про се Джордж не потребував довго розписувати ся, бо се залежало би від поодинокого краю і від того, як би там уложили ся обставини.
Думки Генри Джорджа дуже сподобали ся многим людям не лише в Америцї, але також у Анґлїї і в Нїмеччинї. Потворили ся спілки й товариства, що мають метою ширити ті думки словом і письмом серед широких мас убогої людности і також серед грошовитих богачів, надїючи ся позискати їх для справи націоналїзациї землї, тобто набуття землї для цїлого народа. Поки що, ті товариства зробили для своєї властивої мети не богато, але думки Джорджа мали значний вплив з иньшого боку. – Треба сказати, що батьки нїмецької социяльної демократиї Маркс і Енґельс іще в 1848 р. Виступили з окликом: Пролєтарії всїх країв єднайте ся! Вони виказували, що нужда фабричних робітників скрізь по всїм сьвітї однакова, значить, і інтереси їх однакові. Пролєтарії-робітники немають причини ворогувати анї воювати між собою Уся ворожнеча між народами й державами йде не від бідних, а від богачів, купцїв, фабрикантів та урядників, або, як вони називали – буржуазиї (від французького слова bourge – замок, місто, значить міщанство, розумієть ся, маюче). Розвиваючи далї ті думки, вони й їх ученики доходили до того, що все те, що роз’єднює народи або розєднювало давнїйше, отже церковні та релїґійні справи, полїтика, національність, усе те дїло пануючих верстов. Верстви робучі, поневолені, покривджені нїколи не мали анї національних інтересів але все мали й доси мають один однїсінький ї по всїм сьвітї однаковий інтерес – скинути з себе віковічне ярмо неволї та визиску. Чим більше ті верстви приходять до розуму, тим більше розуміють, що їх дурено, вказуючи їм якісь реліґійні, полїтичні чи національні ідеали і велячи в імя тих ідеалів поборювати людий иньшої віри, иньшої держави, иньшої національности. Тай ті, що вели їх на сю боротьбу, дуже часто дурили себе самих; властиво цїла історія людського розвою, се боротьби поодиноких верстов між собою, а ще точнїйше, боротьби кривджених, визискуваних та неволених робітників з кривдниками та визискувачами. Коли визискувані робітники дійдуть до повної сьвідомости своїх інтересів і своєї сили, то поєднають ся всї разом на всїм сьвітї, скинуть із себе ярмо і заведуть социялїстичний лад на сьвітї. Значить, нїмецький социяль-демократизм був і є межинародний, або говорячи латинським словом – інтернаціональний.
Джордж натомість висунув на перше місце інтереси поодинокої нациї як найбільшої одиницї, яку чоловік може обняти своєю практичною працею. І ся Джорджева думка пустила широке корінє. В Америці й Анґлії залунали оклики: земля для народа, але з додатком: анґлійська земля для анґлійського народа! Америка для Американцїв. В Америцї перший голосно піднїс такий оклик сенатор Монро, а теперішнїй президент Розевельт також признає ся до неї. І у нас піднесено оклик: Русь для Руси, а польська шляхта, що усебе на місцї, на Мазурщинї, як може кривдить та визискує польського хлопа, в східній Галичинї дає йому всякі полекші, продає йому свої ґрунти, зичить йому гроші з банків, аби лише довести до того, щоб надати й східній Галичинї переважно польський характер і аби таким робом, упадаючи економічно, зміцнила польський елемент національно.
ХІІ
Оце ми перейшли всі важнїйші питання, які насувають ся при обміркуванню того, що таке поступ. Ми бачили, як чоловік із стану майже дикого звіра помалу вибивав ся чимраз вище. Ми бачили, що се полїпшенє його стану йшло не всюди однаково, що в одних місцях люди доходили до вищої освіти, в інших лишалися в дикім стані. Ми бачили, що дорога того поступу була не проста ані одностайна; що певні місця, осягнувши досить високий поступ, упадали; що певні важні відомості та винаходи, звісні людям у давнину, потім забувалися і не раз аж по сотках літ люди віднаходили їх наново. Ми бачили далі, що головною движучою силою поступу є поділ праці; ми вказали далі, що той поділ праці вкупі з вродженою всім людям неоднаковістю сил, здібностей і вдачі виродкує громадську й освітню нерівність, а та нерівність нарешті доходить до величезного противенства між крайньою бідністю одних та нечуваним багатством інших, і то бідністю мільйонів робочих людей і багатством невеликої жмінки легкоробів або й цілковитих неробів.