Візьмімо ще третій приклад того, як то людський поступ іноді ніби цофається взад, спочиває довгі віки, аби потім обхідною дорогою дійти до тої цілі, при якій давно-давно був уже, здавалося, дуже близько. Знаємо, що ледво 500 літ тому люди переконалися доочне, що наша земля не плоска тарілка, а куля. Сталося се тоді, коли Колумб відкрив Америку і коли сміливий іспанець Магалієнс (Магеллан) перший обплив землю довкола.
Відкриття Америки було дуже важною подією в історії людського поступу, було початком того прискореного розвою, який називаємо «новочасною добою людськості». А проте нині нема сумніву, що Америка, а бодай деякі часті, були звісні європейцям на пару сот літ перед Колумбом.
Ще в ХІІІ віці по Христі німецькі племена т. зв. норманців пускалися з найдальше на піннічний захід висуненого європейського острова Ісландії на захід і знайшли там простору країну, покриту зеленими шпильковими лісами. Вони з-за того й назвали її «Зеленим краєм», або Гренландією, позакладали там численні оселі, міста, побудували церкви, навіть мали там єпіскопства і школи. Далі на полуднє від тої Гренландії вони знайшли другу країну, значно теплішу, де удавався виноград; за те вони й назвали ту країну «Краєм вина», або Вінляндією, і мали там також свої оселі. Ті оселі стояли і розвивалися мало не 200 літ, та нараз сталося щось невідоме, в тих краях постуденіло, поля покрилися льодами, рослинність вигибла, і норманські оселі десь щезли: мабуть, поселенці з невеличкими виємками повимирали з морозу та з голоду, і початки європейського життя на тих далеких берегах пропали безслідно. Тільки недавно повіднаходжено старі свідоцтва про оселі, а дехто й є тої думки, що й Колумб, який замолоду плавав по Північнім морю, міг знати когось із норманських моряків, одного з тих, що тямив іще дещо про ті країни на далекім заході і передав дещо з того Колумбові.
Але се ще не все. Ми маємо безсумнівні сліди, що вже стародавні греки, а потім римляни мали якісь глухі звістки про існування якоїсь далекої часті світу за Атлантійським морем. Грецький філософ Платон передає нібито оповідання старих єгиптян про велику країну Атлантиду, що лежала нібито на захід за Іспанією і була потім раптово затоплена морем. Та коли хто хоче вважати Платонове оповідання байкою – він і сам не видає його за щиру правду – то вже зовсім не можна вважати байкою ось якої речі. Сімдесят літ по Христовім різдві був у Італії недалеко Рима страшенний вибух вулкана Везувія, який засипав попелом три римські міста, а особливо значне тоді місто Помпею. Аж 18 сот літ пізніше віднайдено сліди тих міст і почато розкопувати їх. Ті розкопи не скінчилися й досі, і відкривають раз у раз нові останки давнього римського життя перед двома тисячами літ. Отже воднім такім розкопанім помпеянськім домі, якого стіни всередині були покриті гарними і дуже добре захованими малюнками, знайдено відмальовану таку рослину, що не росте ані в Європі, ані в Азії, ані в Африці, а тільки в середній Америці; вона так і називається американська агава (Agave americana). Відки взялася подобизна сеї ростини на помпеянській стіні? Певна річ, мусила колись така американська рослина переплисти океан, а римські моряки, злапавши її на морі або знайшовши десь на березі, привезли її до Рима як свідоцтво про невідомий заморський край десь на заході. І подумати собі, як би то інакше була зложилася людська історія, якби тодішні римляни та греки, йдучи за вказівкою тої агави, пустились були шукати того берега, де вона росла, переплили б океан та добралися до Америки! Але так воно не мало статися; як то кажуть: по бороді текло, а в рот не трапило, – і треба було ще півтори тисячі літ, поки люди, перебувши довгі віки темноти, упадку, різанини – вирвалися зі старої Європи на ширший світ і зуміли обняти своїми раменами всю землю.
IV
З усього того, що ми сказали досі, видно деякі цікаві речі, які слід затямити собі. Перше те, що не весь людський рід поступає наперед. Велика його частина живе й досі в стані коли не повної дикості, то в стані не дуже далекім від неї. Друге те, що той поступ не йде рівно, а якось хвилями: бувають хвилі упадку, якогось знесилля і зневір’я, потім хвиля знов підіймається, знов по якімось часі опадає і так далі. А третє, що той поступ не держиться одного місця, а йде, мов буря, з одного краю до другого, лишаючи по часах оживленого руху пустоту та занепад.
Наскільки можемо тепер зміркувати, уперве звіялася та всесвітня буря на низині Месопотамії, в стороні, де спливаються дві великі ріки Євфрат і Тигр. Маємо певні відомості, що там уже на 6000 літ перед Христом люди вміли будувати цегляні доми і великі міста, храми та укріплення, і що найважніше – що тут власне винайдено уперве письмо, яке дало людям можність передавати досвіди й знання одного покоління потомним. Відси пішла та хвиля разом зі знанням письма на два боки – на захід, до Єгипту, де коло р. 4000 перед Христом постає сильна держава і нове, велике огнище цивілізації, і на схід до Індії та Китаю, у яких зав'язки цивілізованого життя сягають трьох або півчетверта тисяч літ перед Христом. Трохи пізніше, ніж до Єгипту, перейшло знання письма та різних вавілонських винаходів до південної Аравії, де особливо одно плем'я пунійців визначилося великою здібністю до плавання по морю. Ті пунійці оселилися з часом також на східнім березі Середземного моря і стали звісними в історії під назвою фінікійців. Не перериваючи зносин зі своєю первісною вітчизною, південною Аравією, вони плавали далеко на південь, поза рівник, і привозили з Південної Африки, званої у них Офіром,. золото та слонові зуби, плавали також до Індії і привозили відтам дороге каміння. Се були купці старинного світу. Вони не витворили ніякої своєї цивілізації, так як вавілонці або єгиптяни, але засвоївши собі здобутки їх праці та знання, передавали їх іншим, здібнішим від себе народам. Найздібнішим із сих народів були греки, у яких початки досить високої цивілізації, зі знанням письма, бачимо уже на 2000 літ перед Христом, і то насамперед, здається, на острові Кріті, положенім серед моря на дорозі з Азії до Європи.
Перейнявши від фінікіян, а потім від єгиптян та вавілонців їх умілості, греки зуміли розвинути все те дуже високо, збагатити новими винаходами, зробити добром широкого загалу. То був великий крок наперед, бо в Вавілоні та в Єгипті знання було власністю тільки одної пануючої верстви, жерців, купців та царських прибічників; маса робочого народу жила в темноті, бідності та притиску. Греки перші зробили знання власністю широкої маси народу. І ось маєте причину, для чого в Вавілонії, а потім у Єгипті й Фінікії колишня сила поступу по якимось часі вигасла. Коли великі війни та завоювання підрізали пануючу верству, коли купцям урвалися торговельні зносини з іншими краями, наступив разом з упадком панів також упадок знання, науки й штуки. Давніх писань потомки не вміли читати; темнота й здичіння, мов повінь, заливали старі огнища науки й освіти; старі храми розпадалися в руїни, старі пам'ятки, книжки та цілі бібліотеки покривалися пилом, що за пару тисяч літ утворив верству грубу на кілька сажнів, і треба було звиш двох тисяч літ та нечуваних висилків людської догадливості, аби знов відкопати, відчитати і зрозуміти ті свідоцтва прастарої старовини людського поступу.
Від часу передання фінікійцями початків азійської освіти грекам, починає головне огнище поступу переходити зі сходу на захід, з Азії до Європи. Але пройшло ще півтори тисячі літ, поки та Європа, а властиво маленька Греція, змогла настільки поступити наперед, щоб у боротьбі з Азією опертися її величезній силі, а незабаром потім і зовсім завоювати струпішілі вже огнища старої цивілізації – Фінікію, Єгипет, Вавілонію, Ассірію й Персію. Сього доконав один чоловік, Олександр Великий, Король Македонії; відтепер грецька освіта робиться тим сонцем, що освічує весь світ, схід і захід, мішаючи своє проміння з дотліваючою загравою старинних азійських та єгипетських огнищ.
На грецькій освіті (з примішкою фінікійської, давно вперед переданої етрускам) виросли й римляни, народ у освіті недалекий, але зате незрівнянний у творенні та фундуванні того, чого бракувало дотепер освіченим народам, а власне державного життя, основаного не на самоволі володаря, жерців чи вояків, а на законі, ухваленому загалом горожан, на докладнім обмежуванні права кожного горожанина і на можності для нього боротьби за заховання і розширювання того права. І ось силою своєї організації римляни швидко, крок за кроком, завойовують Італію, Іспанію, Карфагену, далі Грецію й Македонію, нинішню Францію, а потім Єгипет, Малу Азію, Сірію, аж по Євфрат, тобто більше-менше всі огнища давньої освіти. Всюди вони несуть свою державну організацію, своє римське право, свою поліцію та свої встанови, але притім шанують властивості кожного народу, його релігію й мову, позволяють їм розвиватися, як самі знають. Особливо вийшло се на користь грецькій науці, що перед тим під опікою наступників Олександра Македонського в Єгипті, Сірії та Малій Азії розвивалася невпинно і дійшла високого ступня. Під римським пануванням та наука робиться спільним добром усього світу: грецькі школи постають не лише в Олександрії, Пергамі та Антіохії, але також у Римі, Марсиллії і скрізь там, де оселюються римляни.