Так от, як засвiтили у кабацi, то й вислали надвiр пiдтовкачку, чи не вздрить кого на вулицi, щоб заманити у кабак. Вибiгло чортя i озирається… Подивiтесь на нього: на що то воно похоже? Що б то йому голову гарненько пiд чубчик пiдстригти, як i в людей? а то патлатий-патлатий! Спереду аж у вiчi йому волосся лiзе, уха закриває, по потилицi шльопається; аж, сердека, усе знай головою потряхує, щоб тiї патли не мотались. I сорочка на ньому – не як у людей; замiсть бiлої, як закон повелiва, вона в нього або червона, або синя, та без комiра, а з гапликом, та на плечi i защiбне; так що хто зроду уперше москаля побаче, то й не вгада, що то воно i є.
От такий-то став бiля кабацьких дверей, поглядав, поглядав – i вздрiв, що стоїть салдат на калавурi з оружжом, та й став гукати на нього: "Служба! – каже, – пайди-ка сюди! Стань тутечки-здеся, штоб подчас буде драка, так не дай нас ув абеду; а порцiя ад нас буде". Стоїть салдат, не ворушиться! Москальча крикнуло удруге, кричить i утретє – салдат нi з мiсця! Далi москальча злякалося, щоб вiн не розсердивсь та не дав би йому щипки, покинув його та мерщiй у кабак, та й зачинивсь. Кузьма Трохимович чує сеє все, усмiхнувсь, моргнув усом та й подумав собi: "Побачимо, що то дальш буде; ще невелика штука москаля одурить!"
Затим виткнулось i сонечко. Тут стали рушати й нашi, що з борошном понаїжджали то з Деркачiв, то з Вiльшаної, та були аж iз Коломака. Що то, батечку, iз яких-то мiсць на той ярмарок не понавозили усякого хлiба! Таки видимо-невидимо їх тут стояло! Коли сказать, що пiдвiд двадцять їх тут було, то, єй же богу моєму! бiльш: хмара хмарою. Тут i жито, i овес, i ячмiнь, i пшениця, i гречка, i усе, усе було. Знаєте, прийшло урем'я подушне зносить, так усякому грошi треба. Наш братчик не бабак; вiн жде пори. Слава тобi господи! вiн, нехай бог боронить, не москаль, щоб йому, покинувши жiнку, дiточок i худобоньку, ти за цiєю бiдною копiйчиною шлятись по усiм усюдам i швандяти аж на край свiту та кровавим потом її заробляти. Та чого тут i вередувать? Коли вродив бог хлiбця та дав його зiбрати, то й дожидай, поки прийде нужда, що як десяцькi у волость потягнуть за подушне i за общественне, а тут жiнка забажа льону, щоб на сорочки прясти, та нового очiпка, та дочкам плахт або свит, та й усяка напасть постигне, що притьмом треба грошей; тогдi вже нiгде дiтись; вези хоч верстов за двадцять, та чи стала цiна, чи не стала, а ти первого торгу не кидайся; за що продав, аби б довго не стояти, та й уривай додому, та й розщитуй собi, щоб i сюди, i туди стало. А як удоволив усiх, от тогдi вже справний козак! Лежи собi на печi, у просi, поки до нової нужди: тогдi ж будемо й думати, де що узяти.
Так оттакi-то там були. I їх вже i сон не брав. Сонечко зiйшло, вони й посхоплювались, щоб, знаєте, купця не втерять. Ото гарненько повстававши, помолились до церков богу та й послали одного з табору по воду, бо вже пора була i кашi варити. Потяг Охрiм з двома баклагами до криницi, аж геть пiд гору, та йде вулицею… Луп очима! стоїть салдат.. Охрiм був собi парень звичайненький, зняв шапку, поклонивсь та й каже: "Добридень, господа служивий!" А салдат мовчить… От Охрiм i пiшов своєю дорогою, а Кузьма Трохимович i всмiхнувсь, та й подумав: "Одурив i своїх! що то дальш буде?" Ну! Набравши Охрiм води та вертаючись до табору, дума: "Отже ж тут є постой! А що, як спитаю, чи не треба їм бува коням овса або якого борошна?" Та як порiвнявсь проти салдацького патрета, та й каже: "Господа москаль! А скажiть, будьте ласкавi, вашому командєрству: коли треба вiвса або якого борошна, то нехай прийдуть ось до табору та спитають Охрiма Супоню; а в мене овесець важненький, дешево вiддам, i мiра людська; вiсiм з верхом i тричi по боку вдарити. Пожалуста ж, не забудьте, а могорич наш буде. А на почин, нате лишень, понюхаймо кабаки". Сеє кажучи, достав з халяви рiжок, постукав об каблук i витрусив на долоню; сам понюхав, покректав, пiднiс салдату та ще й приговорює: "Кабака гарна, терла жiнка Ганна! стара мати вчила її мняти; дочки розтирали, у рiжки насипали. Ось подозвольте лишень!" Салдат нiчичирк! i усом не моргне. Неборак Охрiм узяв собi на розум: "Цур йому! – каже собi на думцi, – щоб ще по пицi не дав, бо вiн на те салдат…" Пiднявши баклаги та мерщiй до табору, не оглядаючись… А Кузьма Трохимович, сеє чувши, та "ких, ких, ких, ких!", та аж за боки брався, регочучи.
Поки ж сеє дiялось, пiднялися на мiсто йти бублейницi, палянишницi i тi, що кухликами пшоно, а ложками олiю продають. За ними пiдтюпцем поспiшали з пирiжками, з печеним мнясом, з вареними хляками, горохвяниками й усякими ласощами, чого тiльки душа забажа на снiдання. А танок вела Явдоха Колупайчиха, молодиця гарна, не узяв її кат: чорнява мордата, трошки кирпатенька, та й рум'яна, як рожа, та таки й одягнена: очiпок, хоч вiн собi i зовсiм витертий, самi нитки, а був колись парчевий; кожух бiлих смушкiв пiд тяжиною i бабаком обложений, тiльки що скрiзь на ньому дiрки, i попiд руками, i на боках, так що видна була i уся одежа, i таки не проста, а мiщанська, бо вона узята була у Липцi аж iз самiсiнького Харкова, i не простого, а мiщанського роду; шушон набойчатий, спiдниця каламайкова; тiльки що не можна було угадати, якого вона є цвiту, бо дуже було замазано олiєю; вона-бо пекла i бублики, i сластьони, а около сього дiла не можна чисто ходити; зараз випачкаєшся, як той чорт, що до вiдьми через трубу лазить.
От молодицi i кричать Явдосi: "Ану, паньматко! вибирай мiсце на щасливу продажу. Ти в нас голова: де ти сядеш, то й ми бiля тебе". Явдоха й узяла з чужої коробки паляницю, стала на сход сонця, тричi перехрестилась та й покотила паляницю навпаки сонця. Котилась тая паляниця, котилась та й не зопинилась нiгде, а прямiсiнько плюснула бiля салдацького патрета. "Ох, менi лихо! – сказала Явдоха, пiднявши тую паляницю, та мерщiй пхнула її мiж свiй товар, – як таки бiля москаля сiдати? Вiн нам такого лиха наробить, що не то що! Ув одної щипне, у другої хватне… та тут таке буде, що й коробок не позбираємо…" – "Вибирай же друге мiсце, – гукнули молодицi, – може, й не з так щасливе буде, та усе-таки лучше, чим дати москалю орудувати над нашим крамом":
Перевела Явдоха свiй цех через дорогу; поворожила вп'ять другою, теж чужою булкою i мiж свої положила; а де паляниця впала, так сама з своїм товаром сiла, а молодиць розсадила, де якiй як по черзi припало, а чергу зробила сама ж таки Явдоха: якi були побагатiлi, так до себе ближче, а бiдну на товар, так на самий хвiст, у куток, де й школяр, що з малими грiшми купує самий дешевий товар, її не знайде; та за чергу кожен базар i лупить з них, що зможе. О! та баба ж козир була! Одно вже те, що харкiвська родом, а цокотуха та й цокотуха! Узялася над усiма перекупками отаманювати i вiд десяцьких, вiд голови та й вiд самого писаря оборонять; тiльки щоб усi перекупки її слухали i що скаже, щоб сповняли, i чого потребує, щоб поставляли. Та нехай би i не послухав її хто? Так зараз i нашлеть: або свиня бублики похвата, або собака олiю вип'є, або п'яний поточиться та коробку переверне, а вже даром не пройде.
Тiльки що молодицi любенько посiдали i кожна з своїм крамом розташувалась, аж… тю! Москаля нечистий i вродив з стовпцями бiля них. Як же напустяться на нього перекупки! "Зачим тут став? Пiди собi геть; стань де iнше, не мiшай православний товар продавати, а сам iди хоч до чортiв, опрiч хлiба святого". От як затуркали, затуркали – бо звiсно, як нашi молодицi, скiльки їх не буде, та як заговорять разом усi ув один голос, так нiчого i не второпаєш: мов на потоках вода шумить, аж у вухах лящить! – а москаль i байдуже, а знай собi кричить:
"Гречишнищi гарячiї!" Що тут на свiтi робити? От бачать молодицi, що непереливки, пристали до Явдохи: "Роби, що знаєш, роби, а москаля збудь!"
Нiчого Явдосi робити, узяла – та усе-таки не з своєї коробки – три в'язки бубликiв i пiшла до патрета, та й… далебi що правда! поклонилась йому, мов живому, та й просить: "Ваше благородiє, господа салдатство! будьте ласкавi, зведiть з нашого мiсця оттого навiженого, католицького, бусурменського москаля, що став бiля бублейниць з стовпцями". Сеє кажучи, бачить, що салдат i не дивиться на неї, та й стала йому совати бублики в руку, та й приговорює: "Кете, озмiть, ваше благородiє! Пожалуйте, дома здасться". Салдат – нi пари з уст. Як же роздивиться наша Явдоха, що се мана, що се не справжнiй салдат, а тiльки його парсуна, – засоромилась, почервонiла як рак, та швидше, не оглядаючись, – вiд нього та бублики – у свою коробку, i сiла. Що вже не питали її молодицi, що їй там було вiд москаля? так мовчить та й мовчить i каже: