Над річкою прошелестіла гайвороняча зграя і знову стало чути густекомарине гудіння.Василько сидів біля сухої порожньої торбинки, уткнувшись головоюв коліна. Йому думалося про те, що сьогодні у їхній хаті несвітитиметься, бо немає риби, щоб чистити. А завтра на снідання небуде юшки, Поля плакатиме, мати піде на роботу неївши іповернеться увечері з товстими набряклими ногами.Десь поблизу в березі бовтнула щука. Василько здригнувся і ставприслухатися. Потім підвівся і потихеньку поліз у річку. Вода булагарячою і м’якою, мов щолок, обіймала Василька все вище й вище,доки не набралась у пазуху. Там почали плавати петрики, тручись обхуденьке Василькове тіло так ніжно, що він разів зо два аж хихикнувод лоскоту, тоді звик і, не дихаючи, підкрався до того місця, дебовтнулась щука. Зараз вона опиниться в його руках івигинатиметься над головою, як поперечна пилка… Ото матизрадіють! «Ого, —скажуть, —яка щукеря!» А Поля буде сміятись ігуцатися на лаві, підкидаючи вгору бліде гузенце…Василько розчепірив руки і, падаючи грудьми на воду, швиденькозвів їх докупи. Пальці затисли щось слизьке, серце солодко защеміло, чекаючи тієї миті, коли ошелешена здобич запручається. Але вона непручалась: то був згорнутий у дудочку молоденький латашок…— Ні, —сказав сам собі Василько, —щуки я не піймаю, бо вонапрудка. Краще піду по в’ юнів.Він вибрів на мілину. Стало грузько. Вода запахла гнилимпадаличнім листям і моченими коноплями. Василько занурив руки вкушир і, щоб нетак грузнути, порачкував на колінах, обмацуючи мул.Та раптом дно зникло. Василько пірнув по шию і, відчувши під собоюхолодну глибочінь, усім тілом шарпнувся до берега. Але кушир,затягнутий коліньми з мілини, цупко обмотав штанці і тяг Василькавниз.На якусь мить вінзнову, як тоді спросоння, побачив небо. Вонорозділилось на дві половини: одна була чорною, друга —в зорях. Десьдалеко спалахнула блискавка і впала на воду.«Он чого вона не ловилась…» —промайнуло у Васильковій голові, іводночас у вухах зашелестіла вода, потекла в рот.
«Мамо!» —крикнув Василько, але замість власного голосу почувлише глухе булькотіння. У скронях стало боляче і задзвеніло —тоненько, немов десь далеко сурмила сурма, перед очима троїлисячервоно-зелені плями, наїжджали одна на одну і підплигували, мовпокотьола. Потім у голові щось ляснуло, покотьола розскочилися іпопадали, наче збиті синім батогом… Згодом посеред чорної ковбаніодин по одному зринули петрики, погойдались на хвилях і зграйкоюприбилися до берега…