Печена картопля – Григір Тютюнник

Палажечка вигорнула з жару кілька картоплин, де дрібніших,погралася ними, як у креймашки, щоб остудити, й тихенькозасміялася.—Чого ти? —спитав Тимоха.—А я тебе обдурила!..—Як?—А так! Бо сала в мене немає…—А навіщо ж ти дурила?—Так. Закортіло…—Хи! Чудна… «Закортіло»! А тепер люди лаятимуть, що корів ненапасли…—Те, подумаєш! —усміхнулася Палажечка, ховаючи під ряднимичорними віями глузливий збуджений погляд.—Краще бери оськартоплю. Страх яка добра!Тимоха підвівся й, опинившися лицем до лиця з Палажечкою,побачив, як затремтіли її блискучі, зламані посередині брови, а віїмиттю злетіли вгору, одтуливши терпкі смоляні очі.— А тепер, чуєш, лаятимуть…—пробурмотів ніяково і хотів буводвернутися, та не зміг —так близько були перед ним Палажеччиніочі і стільки було в них чогось рідного, близького, нового, ще ніколи незнаного…78…Додому череда йшла попаски. Палажечка бігцем заверталателяток, картаючи їх усякими ніжними слонами. А Тимохапокрикував на них твердим, самому собі незнайомим голосом, і тежне сердито…По той бік річки, напроти сосни, заходило сонце, пославши на водуод берега й до берега шматок червоного полотна. З бору пахлоладаном, холонучим піском і прілою глицею.—Ну, я пішов по живицю…—сказав Тимоха, повертаючи в бір.—Так що бувай…—А до сільбуду прийдеш увечері? —запитала Палажечка,граючись дубчиком.—Хтозна… Якщо мати роботи якоїсь не придумають, то, мо’, йприйду…—Там сьогодні кіно привезуть…— Хтозна, кажу…—і побрів у сосну, намацуючи в кишенібляшанку з-під консервів.Потім, коли череда вже підіймалася вгору до села, вийшов нагалявину, постояв вагаючись і нарешті крикнув навздогін Палажечці:— Егей, Полько! Я прийду… Чуєш? Прийду!Та Палажечка була далеко, і луна, вихопившись із лугу, вже недоскочила до неї…