Галицько-Волинський літопис

Василько тому рушив уборзі од Грабовця зі Шварном і з сином своїм Володимиром. І прийшли вони до Червена, і побачили, що села горять, а ляхи пустошать. І пустив Василько на них погоню, [туди], де ото ляхи розімчалися були, розоряючи, по селах, і вбили з них [вої Василькові] багатьох, а інших захопили. І ляхи, убоявшись, пішли назад до себе.

Василько тоді послав услід за ними Шварна, синівця свого, і Володимира, сина свого, але наказав був їм обом, так мовлячи: «Не бийтеся ж із ними поблизу, а пустіте їх у землю свою. Коли вони підуть, розділившись, тоді й бийтеся з ними».

І, отож, рушив услід за ними Шварно з Володимиром із великою силою, і були полки [їхні] з виду як бори великії. Шварно ж був попереду, 1 ідучи полком своїм, а Володимир ішов позаду своїм полком. Ляхи ж іще не ввійшли були навіть у свою землю, а тільки лиш пройшли були Ворота, — а се було місце неприступне, бо не можна було його обійти нізвідки; тим-то й називалося воно «Ворота» через свою тіснину, — і тут вони й догнали їх.

Шварно попереду йшов своїм полком і, не пам'ятаючи речі стрия свого і не 332 дождавши полку брата свого Володимира, кинувся на бій. І коли зітнулися вони чолами, то зламали тоді ляхи полк Шварнів, а іншим полкам не можна було помогти [йому] нізвідки через тісноту.

І так перемогли ляхи русь і. вбили з них многих — із бояр, і з простих людей. Тут же вбили вони обох синів тисяцького [Дем'яна], Лаврентія і Андрія. Вони бо немало показали удвох мужності своєї, і не побігли брат од брата, а тут i прийняли обидва побіденний кінець.

А після цього замирилися ляхи з русею, Болеслав із Васильком і з Шварном, і стали вони жити у приязні великій.

Після цього ж Войшелк дав княжіння своє зятю своєму Шварнові333, а сам ізнову захотів прийняти монаший чин. Шварно тим часом сильно благав його, аби він іще княжив із ним 334 у Литві. Але Войшелк не хотів, так кажучи: «Согрішив я багато перед богом і людьми.Ти княжи, а земля [ся] тобі безпечна». Тому ж що Шварно не зміг ублагати його, то став він тоді княжити в Литві, а Войшелк пішов до [города] Угровська в монастир святого Даниїла [Стовпника] . І взяв він на себе чернече одіння, і став жити в монастирі, так мовлячи: «Тут осе близько коло мене син мій Шварно, і другий — господин мій, отець, князь Василько. І тими обома я буду втішатися».

Григорій же, [ігумен] полонийський 335 і наставник його, був іще живий, і Войшелк, допитавшись про живоття його, рад був. Він послав до нього [посла], кажучи: «Господине, приїдь сюди». І він приїхав до нього, і наставив його на путь чернечу. А в той час прислав Лев [посла] до Василька, так кажучи: «Хотів бк я зустрітися з тобою, [і] аби тута і Войшелк був». Василько тоді страсної неділі послав [посла] по Войшелка, так кажучи: «Прислав до мене Лев, аби ми зустрілися. А ти не бійся нічого», — бо Войшелк боявся Льва і не хотів їхати. Але поїхав він за Васильковою порукою, і приїхав на святій неділі у Володимир, і став у монастирі святого Михайла великого.

Тим часом Маркольт, німчин, позвав ycit князів до себе на обід — Василька, Льва, Войшелка. І стали вонго обідати, і пити, і веселитися, Василько ж, напившись, поїхав додо|му спать, а Войшелк поїхав до монастиря, де ото він стояв.

Але після цього приїхав до нього в монастир Лев і почав говорити Войшелкові: «Куме! Випиймо по чаші вина!» І стали вони пити, а диявол, споконвіку не хотячи добра роду людському, вложив у серце Львові [злий намір], і вбив він Войшелка од зависті, що той дав був землю Литовську брату його Шварнові. І так звершилось убивство його, i, спрятавши тіло його, положили [його] в церкві святого Михайла великого.

І княжив по Войшелкові Шварно в Литовській землі. Але, княживши літ небагато, і він же преставився. І положили тіло його в церкві святої Богородиці [в Холмі] поблизу отчого гробу.

У рік 6777 [1269]. Не було нічого.

У рік 6778 [1270]А після цього став княжити в Литві окаянний, і беззаконний, і проклятий, i немилостивий Тройден, що про його беззаконня не змогли ми писати сорома ради. Такий бо він був нечестивець, як і Антіох сірійський, і Ірод єрусалимський, і Нерон римський. І іншого багато, ще гіршого од того беззаконня, він чинив. Живши ж дванадцять літ, тоді преставився нечестивець. Були також у нього брати — Борза, Сирпутій, Лісій, Свелкеній, але жили вони у святім хрещенні. Сі ж жили в любові, у покорі і в смиренні, додержуючи істинної віри християнської [і] над усе вподобавши віру і вбогих. Але ці всі [брати] проставилися за живоття Тройденового.

У рік 6779 [1271]. У той же час проставився благовірний і христо|пюбивий великий князь володимирський, на ім'я Василько, син великого князя Романа [Мстиславича]. I положили тіло його в церкві святої Богородиці, в єпископії володимирській.

У рік 6780 [1272].I по ньому став княжити замість нього син його Володимир, правдолюбством світячись до всіх своїх братів, і до бояр, і до простих людей. А Лев став княжити в Галичі і в Холмі після брата свого, після Шварна.

У рік 6781 [1273]. А після цього замирилися вони з ляхами, з Болеславом-князем. Болеслав же [Стидливий] тоді почав війну з воротславським князем [Генріком Правим], і пішли йому на підмогу Лев [і] Мстислав [Даниловичі]. А Володимир сам не пішов, а послав свою рать із [воєводою] Желиславом; через те він не пішов сам, що почав був війну з Ятвягами.

А .після цього, порадившись, князі [надумали] піти на Ятвягів. Але приспіла зима, [і] князі самі не пішли, а послали воєвод своїх з військом. Лев тоді послав зі своєю раттю Андрія Путивлича, а Володимир послав зі своєю раттю Желислава, а Мстислав послав зі своєю раттю Володислава Ломоносого. І, ходивши, взяли вони [город] Злину. І хоча ятвяги зібралися, але не осмілились вони битися з ними, і, отож, прийшли вони з побідою і честю великою до своїх князів.

А після цього приїхали до Льва, і Володимира, і Мстислава князі ятвязькі — Минтеля, Шюрпа, Мудійко, Пестило, миру собі прохаючи. Але вони ледве дали їм мир, і раді були ятвяги мирові, і тоді поїхали у землю свою.

У рік 6782[1274]. Коли ж Тройден іще княжив у Литовській землі, [то] жив він зі Львом у великій приязні [і] слали вони дари многі один одному. А з Володимиром він не жив у приязні через те, що отець Володимирів, князь Василько, убив був на війнах трьох братів Тройденових, [Борзу, Лісія і Свелкенія], — тому й не жив він із ним у приязні, а воював із ним, але невеликими ратями. Тройден ото, пославши піших воїв, грабував, як злодій, [землі] Володимира, а Володимир, пославши [своїх воїв], так само пустошив [його землі]. І так воювалися вони обидва цілий рік. Після цього | ж Тройден, забувши приязнь Львову [і] пославши городнян, звелів узяти Дорогичин. А з ними ж був [воєвода] Трид, і сей знав про город, як можна [його] взяти. І, виступивши вночі, взяли вони тоді його, [Дорогичин], на самий Великдень, і перебили їх, [городян], усіх од малого і до великого.

Коли ж почув ее Лев, то опечалився він сим вельми. І став він промишляти [про помсту], і послав у Татари [послів] до великого цесаря Менгу-Тімура 337, просячи собі підмоги в нього проти Литви. Менгу-Тімур дав, отож, йому військо, і Ягурчина з ними, воєводу, і задніпровських князів усіх дав йому на поміч — Романа [Михайловича] брянського із сином Олегом, і Гліба [Ростиславича] 338, князя смоленського, і багато інших князів, бо тоді всі князі були у волі в татарській.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: