Галицько-Волинський літопис

І, укріпивши залогу в Берестії, поїхав він до Володимира. А коли приїхав він у Володимир, то з'їхалися до нього бояри його, старі і молодії, незчисленне множество 456.

Князь же Мстислав сів на столі брата свого Володимира на самий Великдень, у рік 6797 [1289], місяця квітня в десятий день, і став княжити після брата свого, правдолюбством світячись до всіх братів своїх, і до бояр, і до простих людей. І була радість велика тоді людям: се воскресіння господнє і се княже возсідання.

Він держав мир із навколишніми землями: з Ляхами, з Німцями, ; з Литвою, [а] землю свою держав величиною аж по Татар, а сюди — по Ляхи і по Литву.

Тоді ж литовський князь Будикид і брат його Будивид дали князю Мстиславу город свій Волковийськ, щоби з ними він мир держав.

Тоді ж приїхав був Кондрат, князь Сомовитович, до Мстислава, просячи собі підмоги проти ляхів, бо хотів він піти на княжіння судомирське. І Мстислав обіцяв йому, а Кондрата обдарував, і бояр його всіх, і одпустив його, сказавши йому: «Ти поїдь, а я вслід за тобою пошлю рать свою».

І коли Кондрат поїхав, то Мстислав зібрав рать свою [і] послав її, призначивши [боярина] Чюдина воєводою. І тоді сів Кондрат-князь у Судомирі завдяки князеві Мстиславу, синові королевому, і його підмозі.

У рік 6798 [1290]. Після ж Лестька [Казимировича] сів у Кракові Болеслав Сомовитович, брат Кондратів. Та, прийшовши, Індріх, князь воротславський, вигнав його, бо хотів сам княжити. Болеслав тоді зібрав рать свою і братів своїх, Кондрата і [Володислава] Локетка, і рушили вони на Індріха до Кракова. Індріх же не видержав приходу їх і виїхав звідти до Воротславля, а залогу свою посадив у Кракові — німців, луччих своїх мужів. Обіцявши їм дари великі і волості, він самих [їх] водив до хреста, щоби вони якось не здали города Болеславу. І вони цілували хреста, кажучи: «Ми можемо голови свої за тебе зложити, а не здамо города». Індріх же й харчу їм зоставив удосталь.

Коли ж Болеслав прийшов із братами своїми [до Кракова], то в'їхав він у місто, а в город 457 не можна було в'їхати ратникам, бо кріпко боронилися 458 [німці] із нього пороками і самострілами, — тим-то й не можна було піти приступом до нього, і стали вони довкола города, поїдаючи села.

І коли [Болеслав] одного разу поїхав добувати покорм подалі од города, то міщани не билися за Болеслава з городянами [залоги Індріха], а казали: «Хто сяде княжити в Кракові — той наш князь».

І стояли вони коло города літо ціле, б'ючись біля города, але не досягли коло нього нічого.

У рік 6799 [1291]. Того ж року Лев-князь, брат Мстиславів, ізсин королів, онук Романів, сам рупив на поміч Болеславу. І коли прийшов він до Кракова, то рад був йому Болеслав, і Кондрат, і Локетко, яко отцю своєму, тому що Лев був князь мудрий, і хоробрий, і сильний у бою, — немало бо показав він мужності своєї у многих ратях.

І став Лев їздити довкола города, [роздивляючись], щоби йому можна [було] де взяти його, і городянам погрожуючи, але не можна було [проникнути] нікуди, бо весь він був споруджений із каменю і укріплення його [було] немале — пороками і самострілами коловоротними, великими і малими.

Після цього ж поїхав він у свій стан, а назавтра, вставши, коли сходило сонце, рушив він до [города] Тинця. І билися вони біля нього кріпко, ледве города не взяли: многі городяни ними побиті були, а другі — поранені, а свої всі цілі були.

І прийшов Лев знову до Кракова, і повелів воям своїм споряджатися, маючи намір піти битися до города, і ляхам так само він повелів. І пішли вони всі, і полізли до заборол, і билися кріпко з обох сторін.

І в той час прийшла вість Львові-князю, що рать іде на нього велика. І повелів він перестати битися, і почав наряджати полки свої, а Болеслав з Кондратом — свої полки. А сторожів він послав роздивитися противників. Але не було нічого, бо [то] воєводи лядські самі полохали його, аби не взяти города.

Лев тоді, побачивши обман їх і радившись багато з боярами своїми, послав рать свою до [города] Воротславля пустошити Індріхові землі. І взяли вони незчисленне множество челяді, і скоту, і коней, і добра, тому що не входила була ніяка ж рать так глибоко в землю його 459. І прийшли вони до Льва з честю великою і з безліччю здобичі, і Львові радість була велика, що свої всі живі-здорові, а здобичі багато.

Тоді ж Лев поїхав у Чехи, [в город Опаву], на зустріч до короля [Вацлава], тому що мав він із ним приязнь велику, докончавши з ним мир до [скону] свого живоття. Король же, обдарувавши Льва дарами всякими дорогими, одпустив тоді його з великою честю. І приїхав він до своїх полків, і раді були йому бояри і слуги його, бачачи свого володаря.

Коло города ж коло Кракова не досягли вони нічого. І пішов Лев до себе з честю великою, узявши незчисленне множество здобичі — і челяді, і скоту, і коней, і добра, славлячи бога і пречистую його матір, які помогли йому.

Того ж року вложив бог Мстиславу-князю у серце його добру мисль: спорудив він гробницю кам'яну над гробом баби своєї [Анни, жони] Романової, у монастирі коло [церкви] святого […]460, і освятив її на честь праведників Іоакима і Анни, і службу в ній одправив. .

Того ж року в Чорторийську в городі заклав він башту кам'яну.

У рік 6800 [1292]. Тої ж зими проставився пінський князь Юрій, син Володимирів 461, кроткий, смиренний, справедливий. І плакала по ньому княгиня його, і сини його, і брат його, Демид-князь, і всі люди плакали за ним плачем великим.

Тої ж зими проставився степанський князь Іван, син Глібів 462 i плакали за ним усі люди, од малого і до великого, і став княжити замість нього син його Володимир.

h h h

h Речення розірване вставкою; закінчення його — далі після такого самого знаку.

' У Хл. дати і цього заголовка нема. Галицько-волинський літопис насправді розпочинає мову не з 1201 p., а з середини 1205 p. Найважливіші події у південній Русі з 1199 p., за Лавр. і Новг. І, такі. Після смерті Володимира Ярославича (у 1198 p.) Роман Мстиславич (за актовими печатями, його хрестильне ім'я традиційне — Борис) держав і Володимир, і Галич. Продовжувалася його усобиця з Рюриком Ростиславичем: Рюрик із Ольговичами десь улітку 1201 p. пішов на Романа, . але той упередив їх, і, приязно зустрінутий киянами, які відчинили йому Подільські ворота в. Копиревому кінці, узяв Київ, і посадив тут Інгваря Ярославича, а Рюрика відіслав у Вручий. Тоді ж, узимку 1201/2 p., Роман успішно ходив на половців. 2 січня (за Новг. І — 1 січня) 1203 p., мстячи киянам, Рюрик, Ольговичі і половці страшенно спустошили Київ. Інгвар утік. Але й Рюрик довго у Києві не сидів, бо на Київську землю пішов Роман і десь у середині січня до Києва знову повернувся Інгвар. 16 лютого 1203 p. Роман зустрівся у Вручому з Рюриком, якому знову віддано Київ. Узимку 1203/4 p. Роман, Рюрик та інші князі успішно ходили на половців, але, повертаючись назад десь на початку лютого 1204 р., не поладнали щодо волостей. Роман схопив тестя Рюрика і силоміць постриг у ченці разом із його жоною, своєю тещею Анною Юріївною і своєю жоною Передславою, дочкою Рюрика (яку він ще раніше відіслав до батька), а сам тижнів на два сів у Києві. Далі на київський стіл Роман десь у другій половині лютого знову посадив Інгваря Ярославича, а синів Рюрика — Ростислава і Володимира — забрав із собою, ідучи d Галич. Але через кілька днів під тиском Всеволода Юрійовича Роман ще в дорозі пустив Ростислава, зятя Всеволодового, у Київ на стіл, де той сидів з кінця лютого 1204 р. до смерті Романа, що сталася 19 червня 1205 p. під час його походу на Польщу.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: