— Куме! Не ходи!
М а л а х і й
— Невже ж ти не зрозумів? Проекти передано на попередній розгляд… Невкоснительно треба поспіша-тись, боюсь-бо, що дещо в проектах наркоми не зрозуміють і потрібні будуть пояснення… Сорочку й підштаники! (Та й вийшов у другу кімнатку).
Принишкли всі.
Т а р а с о в н а
(зашепотіла помертвілими губами)
— Матінко Божа! Куме! Сусідоньки! Рятуйте!.. Просю вас — рятуйте!.. Не пускайте, благаю!..
К у м
— Спокійно!.. Одкрився… Так ось воно що! Тож він цілісінький рік щось писав уночі й на марки у мене позичав…
Л ю б у н я
(вхопилась за матір)
— Ой, мамонько! Хрещений! Страшно! Сьогодні, у церкві молившись, відчула — немов духом холодним подуло на мене… Глянула — в Божих очах сум і тінь неминущого… Тінь неминущого.
Т а р а с о в н а
— Скинулось серце! Чую і я, що на смертну путь іде він…
К у м
— Спокійно! До ВеЦеКа, до РеНеКа возноситься. Вже гордість у голову вдарила, а ми раби і немов дурні… І це наш кум! Ні! Не пустюі Не я буду. Богом присягаюсь, як не поверну його назад. З дороги верну. Сам до ВеЦеКа вдарюся!.. От що: зараз, як вийде, я промову скажу, а ви, Мокій Яковичу, почніть "Милость мира"…
Т е н о р
(так і кинувся)
— До-до, соль, мі, до-до. Любо Малахієвно! На-ду-ду-ню! Ставайте до фісгармонії…
К у м
(рукою, знов як булавою)
— Спокійно! Не зразу, кажу! Порядок даю: перше — я промову скажу, далі канарка, "Милость мира", сльози і курка. Глядіть лишень не збийтесь! Я знак покажу.
Кожне пошепки собі повторило:
— Промова, канарка, "Милость мира", сльози і курка.
9
Увійшов М а л а х і й, готовий в путь. Кум заступив йому дорогу:
— Ти справді йдеш, куме?
— Іду, куме.
К у м
(глянув на всіх. Тихо)
— Промова. (Голосно). Слухай, Малахіє, — не тільки ти, а всі, хто в домі сему сущі! Гадалося нам, що доживеш ти безмалахольно свого віку і сконання життя вчиниш на руках у нас, у друзів, і ми за труною твоєю підемо, співаючи: "Святий Боже, Безсмертний, помилуй нас…" Дайте води! (Випив, тяжко зітхнув). Спокійно! Гадалося, що цю промову скажу я над труною твоєю, або ти над моєю, бо це ж однаково, а вийшло не так. Не ту путь ти собі ізбрав і зрадив релігію, закон, жону, і діток, і нас, друзів та кумів твоїх… І куди ото ти взагалі йдеш, подумай тільки!.. Випийте води, Тарасовно!
Т а р а с о в н а
(випила води. Ледве вимовила)
— Я ж не виживу сама, помру я, Маласику…
Іще хтось хотів випити води, та кум, строго зиркнувши, графина заткнув.
К у м
— Та не вірю я, не вірю, що підеш ти на темну путь, бо хто ж, як не ти, найвірніший християнин був і на клиросі 27 год виспівав, а що вже святоє письмо, то до буковки знаєш! Не йдиі Тебе просить церковна громада, обрати на голову хочуть, і це факт…
Б а с, Т е н о р, с у с і д и
— Фактично так, бо в неділю й збори!
К у м
— Як ідеш, то оглянься, подивись, як сумує жона твоя та й доньки похилились, немов вербиноньки над ставом у степу… Ти глянь, канарка — і та засумувала!
М а л а х і й
(підійшов до клітки. Замисливсь. Затаїли всі дух. Зняв клітку)
— Отак і я сидів, отак у клітці життя свого найкращі роки (до вікна та й пустив канарку). Лети, пташко, і ти в голубую даль. (Повернувся до всіх). Прощавайте!
К у м
(показавши знак Тенорові, до Малахія)
— Куме, не ходи, бо загинеш!
М а л а х і й
— Хай і загину!
— Заради чого, куме?
— Заради вищої мети.
Л ю б у н я забрала на фісгармонію, Т е н о р руками, як крилами, махнув і залунало: "Милость мира жертву хваленій" (Дехтярьова). М а л а х і й спинився, хотів щось промовити, та б а с не дав: покрив усі голоси й фісгармонію, аж жили на шиі набрякли — вивів: "Імами ко Господу".
М а л а х і й
(болісна усміхнувшись, до кума)
— От і повимітав з душі павутиння релігії, а не знаю, чого мене спів цей так чудно тривожить…
Хор далі: "Достойно і праведно єсть поклонятися Отцу, і Сину, і Святому Духу, Тройце єдиносущней і нераздельней…
М а л а х і й
— Ще малим, пам'ятаю, на зелені у церкві святки, як співали це, уздрілось мені, немов за нашим містечком Бог зійшов на землю, в царині ходить і кадить… Такий собі дідок сивенький у білій одежі, а очі сумні… Кадить на жито, на квіти, на всю Україну. (До сусід, до кума). Чуєте, бринить кадило і співають жайворонки.
К у м
— У неділю, куме, в церкві співатимуть оце "Милость мира" хіба так! Зоставайся з нами! (Узяв Ма-лахія за руку, налагодивсь вже торбину з нього зняти).
М а л а х і й
(раптом зчувся)
— Пусти!.. Геть спів цей отруйний! Замовчіть!
К у м
(рукою)
— Співайте!
М а л а х і й
— А-а, це ти вмисне хористів церковних накликав, Іцоб мене співом оцим та ладаном знов отруїти. Так не вдасться тобі це зробити! Бо дивіться — підходить до старенького Бога хтось в червоному, лиця не видно і кила гранату.
Хор гримнув: "Свят, свят, свят Господь Саваоф ісполнь небо і земля слави твоєя„."
Чуєте грім? Огонь і грім на квітчастих степах українських… Кришиться, дивіться, пала розбитеє небо, он сорок мучеників сторч головою, Христос і Маго-мет, Адам і Апокаліпсис раком летять… І сузір'я Рака й Козерога в пух і прах… (Заспівав щосили). "Чуєш, сурми заграли…" Сурми революції чую. Бачу даль голубого соціалізму. Іду! (До жінки). Будь здорова і щаслива, старенька…
Т а р а с о в н а
(заридала)
— Не йди, Маласику, бо вмру я отут!.. Прийде, прийде журба горбата та й сядеть в головах вночі… Засушить, задавить…
10
Раптом ускочила с т а р ш а дочка з убитою куркою:
— Мамонько! Папонько! Курку нашу вбитої Тиша нависла.
К у м
—Яку?
— Жовтяву ось, золотий чубок.
М а л а х і й
(взяв курку. Обдивився)
— Хто вбив?
Д о ч к а
— Тухля Василь Іванович. Кийком у толову влучив…
К у м
(до Малахія)
— Що, куме! Ще й з двору не вийшов, а вже вороги твої дибки пішли. То я б, тобою бувши, не подарував цього Тухлі довіку. Зараз би по міліцію і на суд.. о
С у с і д и
— Авжеж, на суд треба!
Т а р а с о в н а
— Це ж золото, а не курка. Пам'ятаєш, Маласику, як ти й' ще курчатком пшоняною кашкою годував, а воно попоїсть та на плечі хур-хур.
К у м
(побачив, що М а л а х і й замислився)
— Кличте міліцію! Я за свідка буду. Люди добрі! Подивіться, яке варварство! Вбито неповинну курку, і за що?
М а л а х і й
— Так. Це варварство.
К у м
— То клич міліцію протокола писати!
М а л а х і й
— Ні, не треба… Протоколами зла не зруйнуєш і соціалізму не збудуєш. Цей злочин ще раз переконує мене, щоб я негайно поспішив до раднаркомів, щоб прискорити ухвалу моїх проектів… Бо головне ж тепер — реформа людини, і саме про це проекти я склав… Іду!
К у м
(уже й він розгубився)
— Куме, не йди! Пам'ятаєш, як ще школярами крашанки ми їли у страсну п'ятницю.
М а л а х і й картузика на голову натяг.
Не йди, бо вдарю!..
Л ю б у н я впала перед батьком навколішки. Очима самими просила.
М а л а х і й
— Зворушили мене розхвилювали.,,. Та не можу, доню, не можу, куме, зостатися» бо в сто крат дужче зворушений і потрясений я од революції.
11
Т а р а с о в н а
(тим часом примчала із кухні солодку бабку)
— Маласику! Ось я бабку тобі улюблену спекла… Не йди, Маласику! Така вже ж вийшла пуховита, запашна І зірка, ось глянь, п'ятикутна з озюминок…
Ще тричі хитнувшись, пішов М а л а х і й. Через силу ступав, немов видирався з болота. За порогом хода його стала вільніша. Випала бабка. Шдогнулись ноги в Тарасовни. Припала вона до розбитої миски.
С у с і д и
— І миска розбилась…
Т а р а с о в н а
— Не миска, сусідоньки, — це жисть моя розбилася…
Заплакала тихо і тяжко. Доньки помліли. Любуня, мов статуя та, — скаменіла. Нум, одчинивши двері, дивився услід. І, як очерет той вечірньої пори, шелестіли с у с і д и: