Конотопська відьма (СКОРОЧЕНО) – Григорій Квітка-Основ’яненко

З пшеничного борошна та котячого мозку бабуся спекла коржика і наказала Олені з’їсти його, запиваючи водою, що її нашептала. Потім почала чаклувати над горщиком із киплячим зіллям. Дмухнувши на хорунжівну вона змусила її міцно заснути. А тим часом із сіней у хатні двері щось гепнулось, заохкало та застогнало. «Побачимо опісля, що там було…»

 

VIII

 

Смутний і невеселий стояв біля шинку перед своєю «хваброю Конотопською сотнею» пан сотник Микита Уласович Забрьоха.

Пан писар повідомив його, що треба збиратись і йти з сотнею до Чернігова. Але сотник відмовився і звелів всім козакам розходитись і йти вечеряти. Та раптом з ним щось сталось. Пан Уласович закричав, всі кинулись до нього.

«Аж він… шелесть… піднявся догори і полетів, як птиця, усе—таки кричачи, що є голосу…»

Пан сотник піднявся під самі небеса і полетів без крил. Писар Прокіп Ригорович хотів його впіймати, та годі, нічого в нього не вийшло. Люди постояли, подивились та й порозходились. Усі здивовано казали: «Жди ж добра, коли і начальство наше «обвідьмилось!»

Отак пан сотник прилетів до Безверхого хутора і гепнувся під самісінькі хатні двері, де чаклувала конотопська відьма Явдоха Зубиха. Вона втягла його у хату і піднесла під ніс тертого хріну, а він попросив води напитись. Коли ж напився, то побачив, яка краля перед ним лежить. Явдоха сказала, щоб не задивлявся, а «діло робив»,— допомігшу чаклуванні.

Чари відьми призвели до того, що панна хорунжівна уві сні зріклась Дем’яна Халявського і стала просити віддати її за Забрьоху. Тоді Зубиха наказала пану сотнику збиратися додому і чекати, коли по нього пришлють. Явдоха посадила його на днище ступи, мов на коня, сама причепилась ззаду, і вони швидко піднялись угору. Незабаром дісталися до Конотопа і опинились біля Забрьошиних воріт. Відьма щезла, а сотник побачив, що наймичка Пазька когось проводжала. Він здогадався, що в неї був пан писар, та йому це було байдуже: «Кат їх бери! В мене є тепер хорунжівна!» Пан сотник впав на ліжко і захропів на всю хату.

 

IX

 

Смутна і невесела, прокинувшись, сиділа на ліжку панна хорунжівна, Олена Иосиповна. Не могла зрозуміти, що з нею скоїлось і чому їй так тяжко.

Тут звідкись узялась конотопська відьма, хорунжівна зрозуміла, що все це з нею зробила саме вона. Явдоха дала їй капшучок і наказала повісити його на шнурочку на шию, запевнивши, що тоді все буде гаразд. Панна Олена повеселішала і стала благати Явдоху віддати її за конотопського пана сотника Забрьоху:

«Зроби, тітусю, щоб він мене узяв, я тебе три годи буду рідною матір’ю звати, буду тебе і поважати, і шанувати. Коли ж він від мене відцурається, піду світ за очима, сама собі смерть заподію…»

Явдоха порадила хорунжівні негайно послати брата до Забрьохи, щоб той поспішав із старостами. Брат Олени піддався на умовляння сестри і вирушив до Конотопа.

Сама ж панночка заходилась прибиратись у хаті і готуватись до сватання, так що всі її наймички «аж позасапувались від такого порання».

 

X

 

Смутний і невеселий сидів пан судденко, Дем’ян Омелянович Халявський, у своїм хуторі. А журився він тому, що хотів засилати старостів до панни Олени, але йому сказали, що її вже просватано за конотопського пана сотника.

Пан Халявський не знав, як зарадити своєму лихові. Адже ще недавно панночка клялась і божилась, що одного його кохає і піде тільки за нього.

Він сидів вкрай розгніваний, рвав на собі волосся і хотів вже битися головою об стінку. Аж тут до хати зайшла стара бабуся. Переступила поріг і спитала його, чому це ніхто не готується до завтрашнього весілля. Пан Халявський кипів від люті і ладен був за таке глузування полічити старій кості. Але вона запевнила пана, що вже наступного дня Олена стане його дружиною. Після її слів панові полегшало на душі і він кинувся в ноги Явдосі:

«Тіточко, голубочко! Зробіть, як знаєте зробіть, щоб моя була Олена; цілісінький год буду вас рідною матір’ю звати; куплю плахту, очіпок, серпок, чого забажа душа ваша і вашого кота…»

Зубиха заспокоїла його і порадила негайно готуватися до весілля.

 

XI

 

Дуже повільно і неохоче одягалась, збираючись до церкви, панна хо-рунжівна. Незабаром там мало відбутися її вінчання з паном сотником. Зубиха допомагала молодій вбиратися: то намисто їй подасть, то голову заквітчає. Потім тихенько вискочила надвір. Панна Олена зібралась і з старшою дружкою пішла у село до церкви.

А ось що зробила Явдоха, залишившись на Безверхому хуторі. Вона знайшла там бідну дівку Солоху, яка дівувала вже сорок років. Дівка була крива, сліпа на одне око, волосся в неї повилазило, уся шия була в чиряках, зуби не всі, рука скарлючена. Але Явдоха її прибрала, наділа намисто; потім привела до церкви, поставила на рундуку і сказала, щоб та чекала нареченого:

«Який козак прийде та озьме тебе за руку, та уведе вінчатись, не дро-чись, не царамонься, вінчайся сміливо. Гляди ж, дожидай до сход сонця».

В цей час Олена зі старшою дружкою поспішали до церкви. Дружка йшла позад молодої і за наказом Зубихи робила так, щоб зняти чари, через які хорунжівна вподобала пана сотника. Панночка раптом скрикнула: «Цур же йому, пек йому, тому Забрьосі, не хочу та й не хочу за нього заміж. Вірнімося, сестро, додому».

Але дружка вмовила її сказати це в церкві прилюдно. Коли зайшли до церкви, то не побачили там пана Уласовича. Нарешті з’явився молодий.

«Олена так і затрусилася, як вздріла, що се не пан сотник конотопський Уласович, а суть пан судденко Халявський Омелянович, кого вона так щиро любила».

Панна хорунжівна пролізла крізь натовп, сіпнула пана Халявського за руку та й промовила до нього: «Бери мене! Як хоч, а бери! Коли ж в тебе є друга, то покажи, де вона, я їй, суці, тут же очі видряпаю. То я було обо-жеволіла, атеперумру, коли мене покинеш…»

Пан судденко взяв панночку за руку, повів до попа, і той їх обвінчав.

 

XII

 

Смутний і невеселий ходив по хаті пан конотопський сотник, Микита Забрьоха, який ще звечора приїхав з Конотопа у село, де мав вінчатися з панною хорунжівною Иосиповною, як вони домовилися. Він гарно вдягся, чистенько виголився, підстриг чуба. Збудив пана писаря, якого закликав у старші бояри.

Хотіли вони відчинити двері, та не знайшли їх. Шукали, шукали, а перед ними гола стіна та й годі. Стали шукати далі: один пішов у один бік, другий —у інший. Зійшлися — знову немає. Пан Уласович дуже побивався: «Вже досі і вугреня відійшла, а мене панна хорунжівна дожидалась— дожидалась та, може, вже і додому пішла. Ой, лелечко, лелечко!»

Аж ось рипнули двері і до хати увійшла Явдоха Зубиха, яка сама двері від них сховала. Стала сварити, чому вони досі вдома, а не у церкві вінчаються. Конотопська відьма звеліла їм мерщій іти до церкви. Якщо буде стояти на рундуку Олена чи не Олена, наказала вона пану сотнику, то треба брати її і вести до вінця. Сказала, що ото все поробила з дверима дядина пана суд-денка Халявського, а на Олену наслала мару, ніби вона і сліпа, і крива.

— Вінчайся сміливо; а як прийдете від вінця, так я усе злеє відверну і її, стару суку, прожену. Біжіть же швидше! — промовила Явдоха.

Прийшли до церкви, пана Халявського з молодою та весільним поїздом вже не було, стояла одна Солоха із маківкою в руках. Сотник побачив її і аж злякався.

— Та що ж, пане писарю, брати?

— Та беріть, добродію. Аще совість не зазрить, беріть.

Пан сотник підійшов до Солохи, взяв її за руку і повів до вінця.

«Мерщій побравшись за рученьки, як голуб з голубкою, і ввійшли у церкву та до стільця».

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: