Стус Василь

Тільки тобою білий святиться світ, тільки тобою повняться брості віт, запарувала духом твоїм рілля, тільки тобою тішиться немовля, спів калиновий піниться над водою – тільки тобою, тільки тобою!

Терпи, терпи — терпець тебе шліфує, сталить твій дух — тож і терпи, терпи. Ніхто тебе з недолі не врятує, ніхто не зіб'є з власної тропи. На ній

Твоє життя минуло й знебуло. І гусне крик. Довліє злоба дневі. І спроневіра спалює чоло. і дивен див біжить поверхи древа, і ніч біжить – поверхи давніх днів,

Тато молиться богу, тужить мама. Сестра уникає порогу, хоч вернутись пора. Уникає — радiє, повертає — мовчить. Повечiр'я ще тлiє, iще хвiртка рипить. iще видно дорогу, iще гусне

Танцює зек у батькових чоботях, мов дерев'яним гупає прачем. Під сивим небом і дрібним дощем обтрушує він душу від скорботи і сажі самоти. А дощ іде, біжить вода