Стус Василь

Сто плах перейди, серцеокий, сто плах, сто багать, сто голгоф, а все оступають мороки і все твій поріг зависокий, бо світ розмінявся на кроки причаєних надкатастроф. Бо що

Сто дзеркал спрямовано на мене, в самоту мою і німоту. Справді — тут? Ти справді — тут? Напевне, ти таки не тут. Таки не тут. Де ж ти

* * * Спочатку вони вбивали людину, потому вбитого оживляли. Реанімацією займалися в косметичних кабінетах (малярі — замість лікарів). Справі оживлення віддавали життя цілі династії майстрів пензля. Зате

* * * Сповнений почуттям вдячності, він захотів переповісти мені всю свою історію, але виявилось, що історії нема. І він мусив був обмежитись самими словами вдячності. …..

Сидимо біля погаслого вогнища, перетрушуємо в долонях попіл, розтираємо витухлі геть вуглини: а що як зажевріє раптом жар? Тут темно і темно там і ще далі темно, але