Стус Василь

Так явно свiт тобi належать став, що, вражений дарованим багатством оцього дня, вiдчув як святотатство: блукати лiсом, йти межи отав, топтати ряст, аби спiзнати в зорi наближення своїх

Так тонко-тонко сни мене вели повз кучугури й урвища — додому, туди, назустріч горю молодому, де в кілька вод мої жалі текли устами матері, дружини й сина. Знялась

Тагіл. Зима. Шістдесят перший рік. I я солдат, що після всіх скорочень попав сюди — докантувати строку, одержав за зразкове воєнробство (були солдатські жарти — воєнраб) увільнення. Напевне,

Сьогодні свято. Спереду трамвая вчепили шмат полотна з написом: “Хай живе рідна КПРС!”. На зупинці, обступивши вагон, один з-перед другого люди пхаються у двері, а старий чоловік, геть

Сто років як сконала Січ. Сибір. І соловецькі келії. І глупа облягає ніч пекельний край і крик пекельний. Сто років мучених надій, і сподівань, і вір, і крові