Стус Василь

Ще вруняться кручі дніпрові могучі, ще річки синіє збурунена гладь, та вже забігає, вперед забігає твій день, твій останній, попереду — падь. Ще в зелені роки, ще небо

ШЕВЧЕНКО. ДОРОГА ДО ОРСЬКА І закривавились твої сліди по сніжних кучугурах. Скільки ока — все далина: порожня і глибока. А ти — іди. А ти — іди. А

Чоловік підійшов до меморіуму і прочитав на ньому власне ім'я: вічна слава героям, що полягли за незалежність Вітчизни. Йому приемно й боляче. Під однією сорочкою Колима і Ташкент.

Чого ти ждеш? Скажи — чого ти ждеш? Кого ти виглядаєш з-перед світу? Кого ти сподіваєшся зустріти, а най і стрінеш — віри не доймеш? Тамтого світу закуток

Ця п'єса почалася вже давно, I лиш тепер збагнув я: то вистава, де кожен, власну сутнiсть загубивши, i дивиться, i грає. Не живе. Отож менi найщасливiша роль дiсталася