Після чаю молода чарівлива господиня навчила нас "гальб-цвельфа" і, програвши мені двадцять копійок, а чоловікові — каватину з "Норми", зараз сіла до фортепянута й поквитувалась. Після такого пишного фіналу я подякував чарівній господині та господареві й пішов додому: було вже далеко за північ. Штернберґ ще не спав і ждав мене. Я, не скидаючи капелюха, оповів йому свої пригоди, і він назвав мене щасливим.
— Позавидуйте й мені, — сказав він, — мене запрошує ґенерал-ґубернатор Оренбурзького краю до себе з Оренбурґ на літо; я був сьогодні у Володимира Івановича Даля, і ми вже умовились щодо подорожі. На тому тижні — гайда!
Мене ця вістка приголомшила; я довго не міг говорити, але, схаменувшися, запитав його:
— Коли ж це ти так скоро встиг усе владнати?
— Сьогодні, — відповів він, — у десятій годині присилає за мною Григорович; прихожу, а він пропонує мені цю подорож, я згожуюсь, іду до Даля, й справа скінчена.
— Що ж я без тебе робитиму? Як же я без тебе жити буду? — запитав я його крізь сльози.
— Так, як і я без тебе: будемо вчитись, працювати, то й самоти не помітимо. — Ось що, — додав він, — завтра ми обідаємо в Йоахіма. Він тебе знає й просив, щоб я привів тебе. Згода?
Я згодився, й ми лягли спати.
Другого дня ми обідали в Йоахіма. Це син відомого каретника Йоахіма, веселий, простий, добре освічений німець. По обіді показував він нам свою збірку естампів і між іншим кілька зшитків дуже гарних літографій, що їх недавно отримав із Дрезденської ґалерії. Тому, що це була субота, ми провели в нього й вечір. За чаєм мова зайшла про кохання та про закоханих. Сердешний Штернберґ сидів, як на гарячих вуглях. Я силкувався змінити тему розмови, та Йоахім наче навмисне роздмухував її й у кінці оповів про себе самого такий анекдот:
— Коли я був закоханий у свою Адельгейду, а вона в мене ні, то я задумав був накласти на себе руки. Вирішив я заподіяти собі смерть чадом: приготував усе, що слід, а саме: написав записки кільком приятелям, — їй також (і він указав на дружину), дістав пляшку рому й звелів принести жаровню з холодним вугіллям, трісочок та свічку. Коли все було готове, я замкнув двері на ключ, налив шклянку рому, випив, і мені почав увижатись "Бенкет Вальтазара" Мартенса. Я повторив дозу, і мені вже нічого не ввижалось. Повідомлені про мою передчасну й траґічну смерть, приятелі збіглись, виважили двері й знайшли мене пяного, як ніч. Справа в тому, що я забув вугілля підпалити, а то б напевно вмер. Після цієї події й вона стала до мене прихильніша та нарешті зважилася зробити мене своїм чоловіком.
Оповідання своє він закінчив доброю шклянкою пуншу.
Йоахім мені надзвичайно сподобався своєю манєрою, і я постановив заходити до нього якнайчастіше.
Неділю ми провели у Шмідта. В одинадцятій годині повернулись додому та вже почали були роздягатись, як притьмом Штернберґові потрібно стало хусточки; він засунув руку до кишені й замість хусточки вийняв афішу.
— А я й забув, — сьогодні в Великому театрі маскарад, — сказав він, розгортаючи афішу, — їдьмо!
То що ж, — їдьмо: спати ще рано, — сказав я, і ми, вдягнувши замість сюртуків фраки, поїхали спочатку до Поліцейського мосту до маґазину костюмів і, взявши капуцини та чорні півмаски, рушили до Великого театру. Осяяна саля швидко наповнювалася публікою в масках, музика греміла, й у гомоні загальної розмови верещали маленькі капуцини. Незабаром стало гаряче, й маска мені страшенно обридла; я скинув її, Штернберґ — теж. Можливо, що комусь це здалося й дивним, але нам що до того.
Ми пішли до бічних саль нагорі, щоб відпочити від тісноти й спеки. Ані одна маска, хоч би тобі на сміх, не гналася за нами. Тілько на сходах здибав нас Елькан, той самий пан в окулярах, що я його зустрів якось разом із Міхайловим. Він мене пізнав, Штернберґа — теж і, регочучись на ціле горло, вхопив нас у свої обійми: в ту мить підійшов до нього молодий мічман, і він представив його нам, називаючи його своїм щирим приятелем Сашею Оболонським. Коли ми прийшли нагору, була вже третя година. В одній із бічних саль накритий стіл і братія, що за столом жвякала, викликали в мене апетит. Я шепнув про це Штернберґові, а він уголос згодився. Але Елькан та Оболонський запротестували й запропонували їхати до незмінного Клєя й повечеряти якслід.
— А то, — додав Елькан, — тут не нагодують, а здеруть удесятеро.
Ми однодушно погодились і почимчикували до Клєя.
Молодий мічман мені подобався своїми вільними манєрами. Досі я зустрічався тілько з своїми скромними товаришами, а світського юнака вперше зблизька побачив. Каламбурами й дотепами так і сипле, а водевільних куплетів знає безліч, — справді гарний хлопець.
Ми просиділи в Клєя до світанку, а тому, що бравий мічман був трохи напідпитку, то ми взяли його до себе на помешкання, а з Ельканом розпрощались у трахтирі.
От як я нині живу: вештаюсь по маскарадах, вечеряю по трахтирах, витрачаю гроші на галай-балай, а чи ж давно, — чи ж давно сяяв над Невою той незабутній ранок, коли ви знайшли мене в Літньому саді перед статуєю Сатурна? Незабутній ранок! Незабутній мій добродію! Чим і як віддячусь я вам достойно? Крім чистої, сердечної сльози-молитви, нічого не маю.
В девятій годині пішов я своїм звичаєм до класу, а Штернберґ із гостем зосталися вдома; гість іще спав. В одинадцятій я зайшов до Карла Павловича й вислухав наймилішу догану від наймилішої Емілії Карловни. До другої години грали ми в "гальб-цвельф". Вона хотіла, щоб я до обіду зостався з ними; і я вже почав був згожуватись, та Карло Павлович завважив мені, що манкувати не слід, і я, засоромлений по вуха, пішов до класу. В третій годині я знову прийшов, а в пятій залишив їх при столі й знов пішов до класу.
Так, як описаний тут, проводив я в них усі дні, крім суботи й неділі. Субота була призначена Йоахімові, а неділя Шмідтові й Фіцтумові. Ви помічаєте, що всі мої знайомі — німці, але які прекрасні німці! Я просто закоханий у тих німців. Штернберґ увесь тиждень клопотався про свою подорож і напевно щось забув: така вже його вдача. В суботу ми пішли до Йоахіма, зустріли там старого Кольмана, відомого аквареліста й учителя Йоахіма.
По обіді Кольман казав своєму учневі показати нам свої етюди дерев, на що учень погодився неохоче. Етюди зроблені чорним та білим олівцем на сірому папері й зроблені так гарно, так докладно, що я не міг ними намилуватися. За один із цих етюдів він дістав другу срібну медалю; добрий Кольман вихвалював цей рисунок, як тріюмф свого учня, і присягався на всіх святих, що він сам так гарно не нарисує. Тому, що Штернберґові залишилось тілько два дні, — не більше, — бути з нами, то Йоахім і спитався його, як він гадає ці дні провести? Штернберґ, здається, й не думав про це. Йоахім тоді запропонував ось що: завтра, себто в неділю, оглянути ґалєрії Строґанова й Юсупова, а в понеділок — Ермітаж. Проєкт прийняли, й другого дня ми заїхали до Йоахіма та вирушили до ґалєрії Юсупова. Князя повідомили, що такі й такі артисти просять дозволу оглянути його ґалєрію; на це ввічливий господар звелів сказати нам, що сьогодні — неділя й гарна погода, а тому й радить нам, замість мистецьких творів, натішитися краще розкішною погодою. Нам, звичайно, довелося тілько подякувати господареві за ласкаву пораду. Щоб не почути такої поради й у Строґанова, ми пішли до Ермітажу й години три раювали, як справжні прихильники красного мистецтва. Обідали в Йоахіма, а вечір перебули в театрі.
В понеділок уранці Штернберґ дістав записку від Даля. Володимир Іванович писав йому, щоб він у третій годині був готовий до дороги. Штернберґ поїхав попрощатись із своїми приятелями, а я взявся скласти до чемодану його речі. На третю годину ми вже були в Даля, а в четвертій ми поцілувалися з Штернберґом біля середньої рогачки, і я сам, мало не плачучи, вернувся до Петербурґу. Гадав був заїхати до Йоахіма, та мені хотілося бути на самоті, а разом не хотілося й їхати до себе: я боявся пустки, що мене вразила б дома. Відпустивши візника біля застави, пішов я пішки. Дорога, що її я пройшов, мене не втомила, як я того сподівався, і я ще довго ходив набережною проти академії. В помешканні Карла Павловича світилося; але незабаром світло згасло, й він вийшов з дружиною на набережну. Щоб не спіткатися з ними, пішов я додому й, не запалюючи світла, роздягнувся та й ліг до ліжка.