Дикий – Григір Тютюнник

Батько теж не забувався, але вінбув…далі, Інколи вінприходив у хату, здебільшого звечора, приходив не сам, а лише йогокашель та, шепеляве посвистування в грудях, наче близько десьбилася під льодом бистра вода. Батько вернувся з війни кривий іпоранений у груди; Так він і в колгоспі робив, то вагарем, тосторожем, так і помер —кривий і поранений. А мати, як тепер частоздається Санькові, наче й не хворіла, а всихала із року в рік, якусихає старенька вишня: одна гілка цвіте, друга тільки листя дрібневикидає, третя —німа… Потім, коли її ховали, Санько, вперше івостаннє цілуючи материні руки, відчув губами, що вони сухі…Гробки були-чисті: позатої неділі Санько обібрав на них кожнубур’ янину. І люди зійшлися тоді всім селом. Усяк до свого. Тожприбране кладовище було, як світлиця —чисте і в рушниках. Санькотеж виніс вузол з пирогами —сусідка, баба Шкабурка спекла —і злавочним вином та горілкою. Люди приймали з його рук повні чарки,брали гарячі щепироги, і так зпирогом в одній руці, зчаркою в 213 другій, примовляли: «Хай же, сину, твоїмтатові й мамі земля пухом, апам’ять нічна». Проте співчувати, глянувши в Санькові очі, ніхто ненаважувався.Наобох могилках,батьковій і материній, посходили півники, щекволі на колір, блідо-зелені, але —Санько доторкнувся до нихпальцями —цупкенькі вже й гострі.Півники, півники… Скільки пам’ ятає себе Санько, вони щовеснисходили біля хати під вікнами, росли наввипередки, заглядали вшибки синіми дзьобиками й синіми гребінчиками. І щовесни булитакі ранки, коли мати входила знадвору до хати з такими простими йрадісними словами: «Зацвіли, сину, наші півники».Тепер вони вже ніколи не цвістимуть під хатою. Санько викопав їхнедавно і переніс лантухом сюди вночі, щоб ніхто не бачив —хайживуть тут, біля батька й матері. Вони їх завели біля себе щемолодими, хай вони їм і цвітуть.Санько глянув на сонце. Воно показувало, що незабаром уже требай на роботу,—годувати Петька-бугая та везти молоко намолочарню,—надів картуз і пішов з кладовища.А під сосною повільно й тихо чиргикала Хвилева пилка. І з Новоселівської вулиці од поля зухвало вибахкувало над кладовищем:—Трах-тах-тах, трах-тах-тах…—Великодний укривав п’ятий свійхлів.І Санько подумав, що й справді залізні хрести негодящі, бо отевеликоднівське трахкання й на тому світі достає людей —по трубах…