Поминали Маркіяна – Григір Тютюнник

А юшку я й сама доварю».З того часу Маркіян занедужав і до самої смерті, либонь, ніколивже не згадував про порядок. Тільки одного разу, коли на відвідинидо нього прийшов давній приятель Грицько Мантачечка, сказав тихо,ледве володаючи сухим язиком: «Смерті мені, Грицьку, не страшно… А от шкода чогось… Пожити кортить, побачити, що воно за порядкинадалі будуть».«А звісно…—лагідно погодився Мантачечка і, щоб одвести хвороговід думки про смерть, заговорив про інше: —А пам’ятаєш, Маркушо,оту ніч у тридцять п’ятому, що дуже вітряна вдалася? У-у… По всіхсадках тоді тільки й чути було: гуп гуп, гуп гуп… Яблука та груш!падали. Визирнемісяць з-за хмари, а втраві попід деревами білі токивід того плоду… Я тоді й млина невідчиняй, бо куди там молоти —рамена пообламувало б ураз. Геройський вітер був!»«Е ні, непам’ятаю… Я тоді у Полтаву на зльот їздив. От коли б типобачив та почув, що там робилося!..—Маркіян швидко забігавпальцями по сорочці на впалих грудях, а щоки йому взялисянетривким хворобливим рум’янцем.—Духова музика… Оплески… Всеобласне керівництво виступало… І мені тоді слово дали… А ночували вготелі… Патефони, їжа —яка хочеш… Порядок, порядок…» —ізамовк, хрипко одхекуючись.А другого дня його не стало.***Перейшло вже далеко за північ. Компанія заморилася пити, їсти йвеселитися, до того ж чоловіки за віщось побилися в сінях, так що їхледве розтягли,—і поминальники почали розходитися по домівках,провалюючись у глибокому снігу, і вже ніхто не думав про Маркіяна,а кожен лаяв себе, що так довго засидівся.106 Лише Грицько Мантачечка, колишній мірошник і Маркіянівприятель, йдучи додому повз кладовище, зупинився напротиодинокої, чорної могили, зняв шапку і п’ яно проварнякав: «А що,порядок треба знать? Хе! От тобі й порядок!..»

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: