і радо скиглять…
(Стогнучи, закриває обличчя руками).
Люди стоять у важкій мовчанці, далі починають перешіптуватись. Сінон тривожно оглядається на всі боки.Деїфоб
(бере Кассандру за руку і потрясає стиха).
Сестро, спам'ятайся!
Доволі слів тих темних і страшних,
що придавили люд, мов димна хмара.
(Вголос).
Коли гієну бачиш в сім чужинці,
ну, що ж, убий його, ми не бороним.Гелен
(подає їй жертовний меч)
Ось маєш меч!Кассандра
(збентежена)
Ні, браття, я не вмію
мечем владати.Гелен
Жриця мусить вміти
в потребі всяку жертву заколоти
рукою власною.Кассандра
Хіба се жертва?Гелен
Се жертва прозорливості твоїй.Кассандра
Чому ж ти сам сю жертву не заколеш?Гелен
Сліпий наосліп лити кров не хоче.
Нехай твоє видюще око править
рукою певною. Єдине серце
нехай наказує руці й очам.Деїфоб
Хай буде так. Нехай хоч раз Кассандра
не скаржиться на людську неймовірність.
Коли не винен еллін, хай за кров
спокутує Кассандра перед Зевсом,
а людський суд мовчатиме тепер,
за сеє ручить старший син Пріама.
Гелен вкладає меч в руку Кассандрі. Кассандра мовчки бере меч. На знак Деїфобовий Сінона підводять ближче.Сінон
(простягає до Кассандри зв'язані руки і падав на коліна)
Пророчице!… Ох, як благати маю
негідний я пречистую тебе?
Чужі тобі дрібні діла людськії,
ти, богорівна, дивишся, як Мойра,
на болі серця смертного, слабкого…
Ще, може, горе кревної родини
тобі, як і богам, святе здається,
та я, нещасний, без родини в світі,
я сирота, без матері, без батька,-
признатись мушу, ти ж бо всевидюща…
Єдину тільки маю наречену,
вона мене кохає… О, я тямлю,
для твого слуху сі слова – марниця…
Коли б ти знала… Ох, коли б ти знала,
як рветься серце з тяжкої розлуки
і як душа вмирає від тривоги!…
Серед троянок рух, зітхання, декотрі втирають сльози.Кассандра
(хоче запанувати над власним зрушенням)
Встань, елліне, і говори спокійно.Сінон
(встає)
Пробач мені, але про це спокійно
уста мої не можуть говорити…
прости, вони тремтять…
(Закриває лице плащем і замовкає. Згодом одкривається і провадить далі).
Чом я, бездольний,
моєї Левкотеї не послухав?
Тож так вона мене тоді благала,
як я тепер тебе благаю ревне.
«Ох, не вбивай мене! – вона волала,-
згляньсь на мої весняні молодощі!»
Та я стояв, мов скеля, і дивився
на чорний корабель, на темні хвилі.
І крикнула до моря Левкотея:
«Ой, море, море! Ти жива розлуко!»
І безліч раз оті слова безумні,
ридаючи, нещасна промовляла…
І я їх чув, аж поки зашуміли
навколо мене темні, чорні води…
(Береться за голову і тихим, немов далеким голосом квилить-промовляє).
«Ой, море, море! Ти жива розлуко!»…Кассандра
(стурбована)
Тебе лишили вмисне?Сінон
(покірно)
Так, царівно.Кассандра
Навіщо?Сінон
Ох, царівно, я не знаю!
Мене лишили сонного. Прокинувсь –
аж серед поля я, один, як палець.
Либонь, давно ще мав на мене гнів
потужний Діомед, що я прилюдно
безжалісним назвав його Хароном
в той час, як він, а з ним ще наших двоє,
розвідача троянського вбивали.Кассандра
(напружено)
Коли?Сінон
Давно, пророчице, тоді ще
Пелід наш був живий. Та пам'ятливий
у гніві Діомед,- його вразило,
що я насмів обороняти бранця,
його рукою взятого на смерть.
Але ж мені так жаль було троянця.
Такий був молоденький і вродливий,
так жалісно благав про милосердя…
Ой, горе! Так і я тепер благаю,
та нікому за мене заступитись
хоч би єдиним словом… Всі мовчать…
Смерть неминуча… Нащо ж протягати
останні сі хвилини під мечем?!
(Раптом падав на коліна і нахиляв голову).
Спусти свій меч на мене, невблаганна!Кассандра
Гелене, я не певна, може, справді
не винен цей чужинець? Як гадаєш?Гелен
Я, сестро, не вгадаю без пташок.Деїфоб
А я дивуюся з твого вагання.
Адже могла колись ти ціле військо
людей невинних одіслать на страту
єдиним словом,- і не жаль було.
Так що ж тобі якийсь один чужинець?
Невже він ласку заслужив у тебе
заступництвом єдиним за троянця
єдиного? Адже лідійське військо
бажало врятувати цілу Трою
і то від тебе ласки не зазнало.Кассандра
(з розпачливим поривом здіймав вгору меч над Сіноном, але рука їй затремтіла, і вона повагом спускає меч, не зачепивши Сінопа)
Ти одібрав мені останню силу
тим спогадом… Пролита марне кров
волав до богів супроти мене…
Багряна хмара насува на очі,
на розум мій… Ох, непрозора хмара!
(Меч випадав їй з рук).
Рука моя зов'яла… серце всохло…
тьма… тьма…
(Хитається і падає на руки Геленові).Гелен
Вона зомліла! Поможіте,
троянки-сестри!
Троянки несуть Кассандру в глибину храму.Гелен
(до Сінона)
Елліне, ти вільний,
бо не хотять боги твоєї смерті.
VIII
Той самий майдан. Вечоріє. Ніч насувається швидко, темна, безмісячна, тільки зорі сяють різко, як в холодні вітряні ночі. На майдані поставлена сторожа: один вартовий коло царської брами, другий коло Скейської, третій коло храму, четвертий ходягь навколо, вартує троянські оселі. Всі узброєні, як на війну. Сторожа який час вартує мовчки. З царського двору чутно відгуки музики і веселого бенкетного гомону.1-й вартовий
(від царської брами)
Ну, свято, братця!2-й вартовий
(від Скейської брами)
Та вже так, що свято!
Хто п'є-гуляє, а сторожа стій
і стережи, хтозна-чого й від кого.3-й вартовий
(від храму)
Не стало Гектора, не стало й глузду.
О, той не марнував би часу нам,
не збиткувався б над підвладним людом,-
сам був герой, та й іншим ціну знав,
а сі…4-й вартовий
(що ходить навколо, наближається до 3-го і каже нишком)
Ти б трохи обережніш, брате,
бо там Кассандра, їх сестра.3-й вартовий
Дарма!
Вона з братами – як вогонь з водою,
така в їх згода.4-й вартовий
Все ж одна родина!3-й вартовий
Нехай би Гадес їх усіх забрав!
Увірились вони усі троянцям,
а вже найгірш ота зловісна птиця,
(киває на храм)
все лихо в неї!4-й вартовий
Цить! Паріс іде!
Від царського двору наближаються Паріс і Сінон.Паріс
(в святочній барвистій і вишиваній одежі, без зброї, ка голові навколо червоного фрігійського шличка трояндовий вінок, з-під нього спадають на плечі довгі кучері)
Ну що? Вартуєте? Брат Деїфоб
мене прислав наглянути. Що ж – пильно,
гаразд вартуєте?1-й вартовий
(понуро)
Та вже ж вартуєм.Паріс
Чого ж такі сумні?1-й вартовий
Потіхи мало
наголодно й насухо тут стояти
в святковий день.Паріс
Се правда!… Та пождіть,
ми щось придумаєм…Кассандра
(з храму)
Пильнуй, стороже!Паріс
(здригнувся)
Що то таке?1-й вартовий
Сестра твоя, Кассандра,
вона пильнує там Палладіона.Паріс
А, от що!
(Здригається знов і неспокійно оглядається).
Ох, яка холодна ніч!1-й вартовий
З гір вітер, без вогню сутужне буде.Паріс
А йдіть та принесіте дров сюди
та розложіть вогонь.
Ближчі вартові йдуть.Сінон
Так, ніч холодна.
Паріс загортається щільніше в плащ.
Дружинонька твоя золотокудра,
либонь, тепер багаття розпалила
і пахощів насипала солодких,
димок від курива, мов легка мрія,
над сніжно-білим чолом ніжно в'ється.
Паріс мовчить, розмарений, поглядає на царський двір.
Тепер, либонь, ті світозорі очі
сльозою пойнялись. Вона сама.
Сидить, пряде і думоньку гадає,
а ти то бенкетуєш, то вартуєш…Паріс
(тихо, немов до себе, не дивлячись на Сінона)
Чи є в тім глузд?… Покинуть би це все…
Ну, що тут станеться?…
(Наміряється йти).Кассандра
(з'являється на дверях)
Стривай, Парісе!
Куди ти йдеш?Паріс
(збентежено)
Я?… По тепліший плащ…
Холодна ніч…Кассандра
Холодна, кажеш? Брате,
даремне ти так холоду боїшся,
не в тім твоя погибель.Паріс
Ой, Кассандро,
коли вже ти покинеш тії речі
про смерть, про горе, про погибель марну?
Вже все скінчилось, і війна, і горе,
час відпочити.Кассандра
Як у тебе хутко
скінчилось горе!… Підійди, Парісе,
і подивись туди.
Паріс дає знак Сінонові, щоб той собі йшов, і підходить до Кассандри, вона показує йому рукою в долину, осяяну місяцем. Сінон виходить.Кассандра
Що там на полі?Паріс
Там?… Там могила…Кассандра
Ти забув чия?
Паріс мовчить і спускає очі додолу.
Під нею Гектор наш, троянська слава.Паріс
Він вже давно поліг…Кассандра
А ти зостався!
То, значить, веселіться і радійте,
троянські люди?Паріс
Сестро, ти ніколи
мене так тяжко не вражала словом.Кассандра
Бо я тебе не бачила таким,
як от тепер. Оті твої троянди
мені вп'ялися в серце колючками
і точать з нього кров.Паріс
Кассандро!Кассандра