Поза межами можливого – Іван Франко

ва варта дискусії. Економічне питання таке важне, таке основне, що й

при справі політичної самостійности всякого народу не то, що помину-

ти його не можна, але треба класти його як вихідну точку. Аджеж уся

соціяльна боротьба наших часів у головній мірі (не виключної) зво-

диться на усунення економічного визиску в усякій формі. Та поста-

вивши питання так, ми відразу бачимо перед собою просту і ясну

перспективу. Адже змагання до усунення економічного визиску му-

сить ео ipso (тим самим) бути змаганням до усунення визискувачів,

своїх чи чужих, а в разі даного вибору певно насамперед чужих, а по-

тім своїх. А що значить політична несамостійність якоїсь нації, як у

останній лінії такий її стан, що вона мусить без опору дати визиску-

вати себе іншій нації, мусить віддавати часть здобутків своєї праці на

цілі, які з її розвоєм і забезпекою не мають нічого спільного? Значить,

жолудкові ідеї, тобто національно-економічні питання самі собою,

з залізною консеквенціею пруть усяку націю до виборювання для себе

політичної самостійности, а в противнім разі розкривають перед нею

неминучу перспективу економічного невільництва, занидіния, паупе-

ризації, культурного застою й упадку. Правда, наші (і не наші) при-

хильники здорового хлопського розуму не ставлять цього питання

так широко. Усунення всякого визиску — це ж утопія, це неможли-

вість! Головна річ — удержання політичного і соціяльного спокою, при

якому б без перешкоди могла функціонувати та драбина, по якій

одні йдуть угору, а другі вдолину. Іншими словами: «Не викликайте

вовка з ліса, дайте нам спокійно сидіти на посадах і добиватися

маєтків, а там, коли ми будемо матися добре і забезпечимо своїх ді-

тей, то й цілій нації буде ліпше. Аджеж коли забезпечений я, мій су-

сід, другий, десятий, сотий, то це, значить, забезпечена така то часть

нації. Економічний прогрес у тім і лежить, щоб та часть нації була чим

раз більша й більша і щоб її забезпечення було чим раз ширше й трив-

кіше». Розуміється, так ясно ці панове цього не скажуть, бо тут занад-

то виразно було б видно їх клясовий і хатній егоїзм, їх нехіть до всякої

боротьби, до всякого ідеального (отже й національного) змагання,

коли воно має бути важким здобуванням, а не влітати в руки готове,

так як мітичний печений голубець в рот. Розуміється, соціолог мусить

і егоїзмові признати певне і то досить широке управнення в ряді фак-

торів, що двигають розвій народу; але цей егоїзм не повинен бути гу-.

стою хмарою, що закриває сонце, не повинен бути розтіччю і розбра-

том з ідеєю загального прогресу, бо в такому разі він робиться не

пожиточним фактором, а ворогом, з яким усі чесніші елементи мусять

боротися. Соціяльна динаміка нашого часу показує, що збагачення

одиниць стоїть звичайно в простій пропорції до зубожіння народної

маси, а число збагачених одиниць стоїть у простій пропорції до числа

зубожілих. Чим більше багачів у центрі, тим більше бідности довкола;

чим більше нагромадження багатства в одних руках, тим більші про-

стори займає зубожіння мас. Соціяльний спокій, це найкраща гаран-

тія для п'явок — висисати їх жертви. Що з погляду ширших, навіть

чисто економічних інтересів нації ані такий економічний прогрес,

ані такий соціальний супокій не пожадані,— цього не треба б доказу-

вати. Що великі соціяльні п'явки, нассавшися хоч і до надлюдських

розмірів, можуть навіть пальцем не кивнути для добра тої нації, якої

соками вони наситилися, це доказують нам приклади наших домашніх

Харитоненків, Терещенків і братії їх.

Далеко вище від цього егоїстично-матеріялістичного погляду треба

поставити той, який пок. Драгоманов так завзято критикував і осуджу-

вав під назвою «неполітичної культури». Ця назва не зовсім добре

характеризує річ, бо ж само поняття «культури» містить у собі так ба-

гато політичних чинників (плекання мови, письменства, школи, народ-

ної освіти і т. ін.), що неполітична культура, це contradictio in adjecto.

Та я маю на думці той напрям думок, який звичайно висловлюється

такими більше менше фразами: «Плекаймо рідну мову, письменство,

освіту, науку, піднесім національну свідомість серед народу, а в полі-

тику, себто в активну політику, не мішаймося». Для зрозуміння і від-

повідного оцінення цієї течії треба додати, що вона постала на грунті

політичне несвобіднім, де участь в активній політиці ео ipso (тим са-

мим) значила участь у нелегальних змаганнях. У Галичині, де участь

у активній політиці кожному горожанинові не тільки дозволена, але

навіть наказана законами, такого напряму не було й не могло бути.

Там, де він був, а почасти є й досі, він не був якоюсь свідомою про-

грамою на завсіди, але хіба висловом фактичних відносин: політичної

самовлади з одного і політичної безправности з другого боку. От тим

то критика пок. Драгоманова супроти цього напряму була лише поча-

сти справедлива, наскільки вона вдаряла на загальну апатію і зневіру

в успіх національної української справи, що крилися під цим окликом.

Бо ж годі заперечити, що відповідно ведена просвіта, літературна і за-

галом культурна робота навіть без мішання українців у активну полі-

тику могла б була з часом здобути українству певне, хоч і маленьке

політичне значення, а всі такі, зразу чисті ідейні, ідеалістичні рухи,

переходячи в маси,, мають те до себе, що захоплюють чим раз більше

життєвих — педагогічних, економічних і політичних інтересів, витя-

гають людей на чим раз ширшу арену боротьби. Воюючи зі самим

поняттям «неполітичної культури» пок. Драгоманов не вдавався в ана-

ліз того, як треба би вести культурну працю, щоб вона навіть у міні-

мальних межах давала живі плоди, а не була пустим аматорством

і стратою часу,— не пробував аналізувати, відки взялася і яким робом

запанувала по пам'ятнім указі 1876 p. та дивна апатія і знеохота до

українства, що породила й сам оклик «неполітичної культури». До-

кладний аналіз був би показав Драгоманову, що в значній мірі і сам

він був цьому винен, що голошені ним у початку 70-их років доктрини

в дальшому розвитку дали цю консеквенцію. Бо ж пригадаймо, що

головною характеристикою політичних поглядів Драгоманова в його

київськім періоді було переконання про конечність міститися україн-

ству і політичне і літературно — під одним дахом з російством. Укра-

їнська література — популярна, для домашнього вжитку: все, що по-

над те, повинні українці за приміром Гоголя й Костомарова писати

по-російськи, наповняючи здобутками свого духа спільну всеросійську

скарбницю. Ті самі думки пробував Драгоманов з властивою йому си-

лою й категоричністю ширити і в Галичині, та тут вони зустріли рішу-

чий відпір навіть з боку таких прихильних до Драгоманова людей,

як В. Навроцький (див. його реферати з праць Драгоманова в «Правді»

1874—76 pp.). He багато змодифікував він ці думки й тоді, коли ро-

сійські порядки змусили його шукати захисту для вільного україн-

ського слова за границею. Правда в «Переднім Слові» до «Громади»

він начеркнув етнографічні межі української нації, а в своїх многоцін-

них фольклорних працях раз у раз зводив річ на значення і становище

українського народу як самостійної нації в розвитку духовних зв'язків

між Заходом і Сходом, між Півднем і Північчю. Але в його політичних

писаннях українці завсіди тільки південні росіяни і такими повинні

бути й надалі. Він силкувався навіть міцніше зв'язати українців

з росіянами боротьбою зі спільним ворогом — абсолютизмом, а в сво-

їх програмових нарисах, особливо в «Вільній спілці» дав зразок зов-

сім безнаціональної російської федерації, кладучи в основу той самий

територіяльний поділ, котрого недостаточність для Австрії він ясно

розумів ще в 1875 році. Проти думки про український сепаратизм

заховання своєї свободи взятися до законної оборони, щоб скинути з

себе се ярмо і шукати для того помочі наших сусідів. Отже не на нас

спадає вина сеї війни, що вже загортається. Ми були вірні і зістає-

мося вірними великому князю (царю) і проти волі нашої беремося за

зброю».

Ми не маємо майже нічого, щоб вияснило нам інтимні думки, влас

тиві заміри, провідні ідеї й кінцеві цілі політики Виговського і його кру-

гів, і так само Мазепи й його прихильників. І Виговський і Мазепа ви-

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: