Автономічна ідея стає «каменем претиканія», на якім розбивають
собі голови навіть найзручніші кар'єристи, в роді Брюховецького,
коли вони починають спекулювати проти неї. І приглохши під впливом
останніх криз кінця XVII в., вона неминуче мусіла проявити себе,
скоро тільки захиталася позиція московської політики, як сталося
під час Північної війни.
Чи був Мазепа щирим автономістом з переконання, який тільки
під натиском обставин вислуговувався централістичній політиці Петра,
' Величко НІ с. 112—3.
чи був тільки кар'єристом, що, не журячися власними принципами, плив
за вітром,— все одно. Приглушені, але не вбиті автономічні змагання
неминуче мусіли вибухнути, коли давній козир автономістів, швед-
ський король, звертався на українську територію. Старому гетьманові,
– коли б навіть йому самому не дуже були близькі ті автономічні зма-
гання, треба було сильно призадуматися, яке становище йому зайняти
в такий критичний момент, щоб не зістатися за дверима автономічного
руху, ак би він вирвався тепер, звертаючися заразом і проти «москов-
ської неволі» і проти її вірного слуги «гетьмана і кавалера»; міг би сей
рух його перевернути так, як перевернув свого часу «боярина і геть-
мана», Івана Брюховецького.
Старий гетьман рішив вивісити автономічний прапор, а його кру-
жок, з ретроспективного становища (при виборі на гетьманство Орли-
ка, в 1710 p.), в своїх «pacta conventa» — новій конституційній хар-
тії України — так пояснив сей факт у зв'язку з його прецедентами:
«Вічної пам'яти Богдан Хмельницький, за поміччю Божою необор-
ною підмогою пресвітлого короля Швеції, безсмертної і славної пам'я-
ти Карла X, сполученими силами ханства Кримського і Війська Запо-
розького і своїм гострим розумом, печаливістю і великодушною пра-
цею визволив з неволі польської військо Запорозьке і поневолений
га пригнетений народ руський і піддався сам і народ той піддав добро-
вільно під московську самодержавну пласть, покладаю'шся на те, що
вона, зв'язана з нами спільною вірою, сповнить свої обов'язки включе-
ні в умови і скріплені присягами: заховає назавсіди військо Запорозьке
і свобідний народ руський при його законних правах і свободах, під
протекцією своєю. Коли ж по смерті покійного гетьмана, того ж Бог-
дана Хмельницького, Московська держава різними хитрими способа-
ми і штуками почала заходитися, щоб свобідні права Запорозького
війська, скріплені її присягою, укоротити і зовсім знищити, та нало-
жити рабське ярмо на свобідний народ, ніколи зброєю непоконаний
нею,— військо Запорозьке, всякий раз, як терпіло в сих справах якусь
кривду, мусіло кров'ю своєю і смілим відпором боронити цілість прав
і свобод своїх, і Бог, местник неправд, сій обороні помагав ласкаво
І нарешті, коли отеє недавно, за правління покійного гетьмана Івана
Мазепи, теж правительство московське, хотячи сповнити наділі нече-
стиві свої заміри, відплатило нам злом за добро, замість ласки і спра-
ведливости за наші вірні служби й трати, за воєнні кошти, ложені до
повної руїни нашої, за несчисленні геройські діла і криваві подвиги
воєнні,— задумало козаків перетворити е регулярне військо, міста
взяти під свою власть, права й свободи наші покасувати, військо За-
порозьке на Низу Дніпровім (себто запорозьку козаччину) викорінити
і саме ім'я його навіки вигнати, (а на се мали ми й зараз маємо виразні
вказівки, докази й печатки),— тоді вищеназваний покійний гетьман,
пресвітлий Іван Мазепа, подвигнувшися справедливою ревністю за не-
порушність прав своєї отчиии і вільностей війська Запорозького і за-
палений гарячим бажанням підтримати в днях гетьманства свого
честь його, і по собі, на вічну пам'ять імені свого, отчину нашу і оба
війська Запорозькі (городове і низове) лишити з цвітучими свободами
не тільки ненарушеними, але розширеними й примноженими ще,—
піддався під непобідиму протекцію пресвітлого і премогутнього короля
Швеції Карла XII, що за особливою ласкою Божою звернувся з війсь-
ками на Україну. Пішов він слідами попередника свого, славної пам'яті
пресвітлого гетьмана Богдана Хмельницького, що з пресвітлим коро-
лем шведським, Його величества теперішнього тезоіменитим дідом
Карлом X, за згідним порозумінням зручних способів уживаючи для
визволення отчини своєї від тяжкої тодішньої неволі польської, дістав
від нього бажану поміч, відповідну для знищення сил польських. І хоч
тепер незглибимі суди Божі нещасливим оборотом змінного щастя
війни ударемнили щирі заміри покійного гетьмана і його самого тут
у Бендерах постиг закон смерти, одначе осиротіле по смерті вождя
свого Запорозьке військо не тратить надій на ту пожадану свободу,
покладаючи надію свою в помочі Божій, в протекції пресвітлого і пре-
могутнього короля шведського і в справедливості діла свого, що кінець
кінцем усе таки тріюмфує». '
Думаю, що автори сеї хартії, стилізуючи її, не могли мати перед
собою маніфесту Виговського 1658 p., і той паралелізм у гадках, аргу-
ментах і т. д., який впадає в око при читанню обох документів, зале-
жить від одностайности провідних політичних ідей, однакових більше
менше в часах Виговського і в часах Мазепи. А свій політичний досвід
останніх десятиліть товариші Мазепи реалізують у постановах своєї
хартії, які нормують українське народоправство, заводячи норми пред-
ставительства, запобігають кривдам козачої сіроми й селянства, і т. д.
Політику Мазепи стріло повне фіяско. Трудно навіть сказати,
якби поставилися до його автономних змагань ширші круги україн-
ської суспільности, бо їм властиво не лишалося ніякої можности
самоозиачення. Було очевидно відразу, що сей останній курс старого
гетьмана був пропащий. Його льояльна політика, яку він тягнув до ос-
танньої хвилі, понищила всі ті опорні точки, на яких міг опертися
український рух проти московської зверхности, а тяжка рука петров-
ського режиму, що налягла зараз на Україну, перегородивши всі доро-
ги для поширення Мазепиної «изменн», не лишала місця для ніяких
вагань. Крах був неминучий уже наслідком сих, чисто зверхніх при-
чин, не кажучи про внутрішній розділ між старшинською верствою
автономістів і народною масою. Се була ахілева п'ята політики укра-
їнської старшини, що вияснивши і зовсім ясно поставивши чисто полі-
тичну програму, не догадувалася обняти нею й соціяльні змагання
народних мас, невироблені й невияснені за се півстоліття так, як виро-
билися й вияснилися постуляти національні й політичні, і через се в
своїх автономічних змаганнях натикалася на невірне становище мас,
хитро буджених різними демагогічними окликами. Але сим разом вони
не мали навіть можливости проявити себе.
Полтавська побіда закопала Мазепу і мазепинців з іх плянами,
підорвала глибоко й автономічні змагання українські взагалі, що біль-
ше вже не здобулися на ніяку серйозну акцію політичну в тім давнім
стилю, на проголошення української державної ідеї ще коли небудь.
Чтенія Москов. істор. тов. 1847, кн. І (XIV).
Крах був ще більш рішучий, ніж який стрів Гадяцьку унію.
А тим — часом?!
Вдумуючися в тодішню ситуацію, приходжу до переконання, що
властиво комбінація Мазепи могла мати будучність, якби не викопав
їй могилу сам Мазепа своєю боязкістю, якби не задавила її побіда
Петра під Полтавою. Більше мала шансів, більше raison d'etre, ніж
Гадяцька унія.
В 1650-х роках Польща була ще сильна, а козацька Україна ще
надто слабка, її устрій ще формувався тільки, її суспільність не
емансипувалася від впливів польського життя. Гарантії політичної
автономії, навіть якби були проведені в життя, в тих часах не охоро-
нили б її від польщення, ані від запливу польським панством. А се не
давало підстави" успішного розвою України, бо таїло в собі задатки
дальшої внутрішньої боротьби й потрясень.
На печатках XVIII в. обставини були інші. Політична і соціяльна
структура Східньої України (Гетьманщини) значно ствердла; розу-
міється, ся структура, спеціяльно суспільна, не була через те ліпша:
вона ствердла коштом приборкання і апатії народних мас, але й сі
народні маси могли тільки виграти від того, якби не наступило те, що
наступило по катастрофі 1709 року. В сфері культурно-національній
українське громадянство Гетьманщини значно емансипувалося від