Записки українського самашедшого – Ліна Костенко

І чомусь різко визначився конфлікт по лінії Схід — Захід. Так, наче влада тримала його в загашнику до певного часу «ікс», коли у неї виникне потреба кинути одну частину суспільства на іншу. Схід зображається червоним і прорадянським, Захід — націоналістичним і антиросійським. Ставка робиться на чорториї людської свідомості. Це ще той політичний Геловін. Переламати Україну через коліно. Підлити олію у вогонь. Випустити джина шовінізму з горілчаної пляшки. Політтехнологи потирають руки: усе вдалось.

Провладного кандидата на Сході зустрічають хлібомсіллю. Московський патріархат молиться за його здоров’я. Йому самому являється Божа Мати і благословляє його на президентство. Патріархи, московський і промосковський, теж його благословили. Це така давня російська традиція — благословляти на царство.

Бравий міністр внутрішніх справ обіцяє пити три дні й три ночі на честь його перемоги і, щоб гарантувати цю перемогу, стягає до столиці елітні підрозділи з іменами хижих звірів і птиць. Як не «Барси», то «Беркути».

Зате лідеру опозиції чиняться всілякі перешкоди. То злітну смугу перекопали, літак не міг приземлитися. То заварили ворота в аеропорту. То на міській площі, де він мав виступати, розмістили звіринець. Воно гарчало, вило й скавчало, що вочевидь відбивало внутрішній стан місцевої влади. У Донецьку його зустріли свистом, матюками й карикатурами в есесівській формі. Батько його, в’язень нацистських концтаборів, здригнувся на тому світі. Мати уже в лікарні з інфарктом. Сім’ю переховують друзі.

Розгулялася малина.

Десь виявлені урни без дна. Десь пропали бюлетені.

У виборчих списках 40 % «мертвих душ», Чічіков би позаздрив. Зате живі себе не знаходять у списках, мусять доводити своє існування через суд.

Почастішали випадки бандитизму. У Харкові був напад на інкасаторів.

У Донецьку побили телеоператора, відібрали камеру.

Кобзон приїхав, співає про громадянську війну.

Взагалі вибори у державах, до яких небайдужа Росія, це справа важка й небезпечна. Згадати Прагу і Будапешт, і Кабул, і Грозний. Так що у нас ще нічого. Штурмом штаб опозиції не беруть. Хоча машина з вибухівкою біля штабу стояла.

Моїй тещі прийшов лист із Росії. Так і написано: «Письмо из России», з братнім рукостисканням на конверті. Я думав, може, хто з фронтових друзів покійного тестя вирішив обізватися до вдови, не знаючи, що її вже теж немає на світі. Коли ж ні — небіжчицю агітують голосувати за провладного кандидата. До неї звертаються від імені земляцтва українців Росії. Дружина обурилася, розплакалась, сприйняла це як образу пам’яті матері. Але з’ясувалося, що й сусіди отримали такий лист, і Борьчина мати, і наш двірник, і консьєржка, дехто навіть по два. І підписав цей опус заступник голови земляцтва, який водночас є членом уряду Росії, відтак його втручання у справи іншої держави незаконне.

Проте чого не зроблять політики на підтримку своїх креатур? І шантаж, і підкуп, і листи до небіжчиків, і жупел «десятимільйонного земляцтва», — аби відкрити в Росії якнайбільше виборчих дільниць. А там уже справа техніки, скільки проголосує і як буде підраховано.

Люди розгадали цей маневр, пікетують Центрвиборчком, вимагають не допустити фальсифікацій. На них налетіла зграя, і то ж не «пара конкретних пацанов», це були, як з’ясувалося потім, переодягнуті працівники міліції, били людей молотками й палицями, штрикали «розочками» по-блатному, гостряками надбитих пляшок. Перша кров пролилася на асфальт. «Але ми не боїмося! — відчайдушно кричить якась жінка. — Всіх не уб’ють!» Це додає оптимізму.

Моя дружина поривається туди. Я її не пускаю. «Що це за мужчини? — кричить вона. — Людей б’ють, а вони мовчать!»

Але який же був її подив, коли депутати від опозиції знешкодили тих амбалів, скрутили їм руки і кинули на підлогу фейсами вниз, вилучили посвідчення і табельну зброю, а то ж були кремезні амбали, чи не з підрозділу «Титан». Спіймані на гарячому, вони втратили свій бойовий дух. І тоді кинулися в бій депутати провладної партії. В ніч із суботи на неділю відбулася ця «битва титанів» у твердині народовладдя. Билися до озвіріння. Виштовхували одне одного, хтось на когось завалив двері. А надто відзначився один депутат, що бився, як Голіаф, голий до пояса. Але опозиція перемогла, і кількість виборчих дільниць у Росії було зведено до розумної цифри. Потім провладний кандидат провідав потерпілих бійців у лікарні, тиснув їм руки в бинтах і в гіпсі, а вони все виправдовувались, чому зазнали поразки в бою з непереважаючими силами противника.

Дружина подивилася на мене з повагою: — Ні, у нас таки є мужчини! — А баритони? — питаю я. — Вона кидається мені на шию, плаче щасливими сльозами, обнімає, цілує, ніби я теж там був.

Господи, як гримить час на стиках років!

Бріжіт Бардо — 70. Софі Лорен — 70.

З часу нашої революції на граніті — скільки ж це проминуло? 14 років! А життя як не було, так і нема. Ту частину забрала та влада, цю споганила ця. У перспективі, не виключено, мезозой.

З дружнім візитом прибув президент Росії — для участі у параді на честь визволення України від фашистських загарбників. Воно то так, але військовий парад за три дні до виборів?! Поповзли чутки, що в столицю превентивно вводять війська для оголошення надзвичайного стану.

За чобітьми парадного маршу навіть не помітили дріж землетрусу, що докотився з гір Румунії. Хрещатиком пройшли солдати — наче з кадрів давньої кінохроніки, несли радянські полкові знамена. Підвезли ветеранів, старенькі, всі в орденах і медалях, вони дивилися на інсценізацію своєї бойової молодості. На трибуні, вже в дещо інших персоналіях, стояли все той же Воланд, Азазелло, Коров’єв і Бегемот.

Великий бал Сатани триває. З гігантського каміна Історії тепер уже виходять мільйони загиблих солдатів, скелети в напівзотлілих шинелях марширують повз трибуну. Вгорі на трибуні їх вітають достойники, дехто з яких і в армії не служив. Вони усміхаються, перемовляються, провладний кандидат пригощає соратників карамельками. Один охоче посмоктує, але президент Росії заперечливо хитає головою. Він не якийсь, щоб на параді в честь перемоги над фашизмом смоктати карамельки. Народ дивиться, народ фіксує, карамелька падає на терези Історії.

Ну й, звичайно ж, танцювали танцювальний гопак. А могли ж затанцювати і бойовий — це ж тепер одне з найефективніших бойових мистецтв України.

І знову баритони співали, що Україну не поставлять на коліна.

Упеклися мені ці коліна. Я вже починаю озиратися — хто і де той напасник, що все намагається поставити Україну на коліна, а вона, горда й нескорена, все встає і встає. Національна аеробіка. Дистрибуція божевілля. Чи сусідство з Росією так впливає? Там теж це улюблена метафора.

Але ж «Россия может встать с колен и огреть», — як сказав їхній президент.

А ми? Хіба що підем навприсядки.

Вибори насуваються, як цунамі.

Хвилі чорного піару накривають суспільство.

Компромата зашкалюють. Концентрація бруду несумісна з життям.

Впритул до виборів заговорили про «особливий стан».

У лікарнях збільшили кількість ліжок для майбутніх потерпілих.

Сайт Каналу чесних новин зламано. По областях б’ють журналістів. Цитадель демократії — Центрвиборчком — під посиленою охороною, обнесена колючим дротом, у дворі три бетеери, чотири водомети, огорожу змащено солідолом. Словом, готовність до виборів № 1.

У ніч під самісінькі вибори хтось здогадався по телебаченню показати фільм «Убити дракона». Я його й раніше бачив, гарний фільм, але ж тепер особливо на часі. «Якщо я програю цей бій з Драконом, — каже там Ланселот, — все це ще на 300 років».

А ще він каже: «Мовчи, Звіроящур! Я тебе не боюсь!»

Але ж проблема не лише в тому, щоб не боятися Дракона, проблема в тому, що боїться сам Дракон, через те він смертельно небезпечний.

До Києва стягують війська спецпризначення.

Курсанти на танковому полігоні відпрацьовують свою майстерність.

Містом їздять вантажівки з піском без номерних знаків.

— Як ти думаєш, для чого? — питає дружина. — Перекрити дорогу в разі чого, чи щоб піском присипати кров?

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( 3 оцінки, середнє 5 з 5 )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: