Стус Василь

ВЕРТЕП На першому поверсі — двоє людей на другому — їхні тіні. Вправний оператор так освітлює кадр, що й не добереш, де люди, а де лиш тіні. Внизу

ВЕРТАННЯ Перерізане світлом вікно вулиці — біле по білому аж до болю. Насип. Далеке шосе. Машини. I небо вологе — над. Шлях у себе: вабить (уже закритий), відкривається

Верстаю шлях — по вимерлій пустелі, де мертвому мені нема життя, за обріями спогаду — оселі ті, до котрих немає вороття. А все ж — бреду, з нізвідки

Верни до мене, пам'яте моя, нехай на серце ляже ваготою моя земля з рахманною журбою. Хай сходить співом горло солов'я в гаю нічному. Пам'яте, верни із чебреця, із

Вдасться чи ні сього разу повернутись додому? Вдасться чи ні? Cтарий терикон шахти 10-біс, де ти в дитинстві збирав вугілля, обріс чотирма новими. I де з них твій