— Трупи? — профіль альбіноса знов зворухнувся у посмішці. — Ти хочеш сказати, що ти вбивав невинних людей? Не повірю. Чи, може, ти кидав бомби на жінок і дітей?
Але я вже його не слухав. Моя грудна порожнина знов була мертвою, я лише за інерцією проказав уже сам до себе:
— А казка… Звідки вона знала про Котигорошка?
— Елементали знають усе, — сказав він. — І коли перевтілюються в іншу людину, то роблять це бездоганно.
Бездоганно… Ось що означало це слово, коли йшлося про моє завдання. Про тест…
— Але гроші ти, звичайно, отримаєш, — сказав він. — Уже взавтра півмільйона франків будуть на твоєму рахунку. Бо…
Він ударив по гальмах — попереду, під естакадою, утворився затор.
— Бо що? — спитав я.
Андре Сіяк, скориставшись зупинкою, повернув до мене своє крейдяне обличчя. Біла паморозь лежала на тому обличчі. Очі в нього теж були білі, як у диявола-альбіноса. Та я витримав його погляд.
— Бо я не вірю, що ти не здогадався про все сам, — сказав він.
9
Ще була та рання передвечірня година, коли наш полковий бар «Поглинач змій» зовсім порожній, і я підсів до шинквасу, щоб перекинутися словом бодай із Сирілом. Поклавши свій саквояж на сусідній стільчик-кругляк, я замовив подвійний джин із тоніком.
— Це ти? — Сиріл насилу мене впізнав. — Ти що, втік із прізону, що так замаскувався?
— Тепер така мода, Сиріле. І за нею треба встигати. — Я недбало повісив на нижню губу товсту сиґаретку «Gitanes» і черкнув сірником перед його здивованим носом. — Ти знаєш, що в Парижі тепер модно прикурювати сірниками?
— То це вже прізон у Парижі? — здивувався Сиріл. — І тебе достроково випустили?
— Так, переводять на інше місце, — я кивнув на свій саквояж. — Уже й вирушаю. Зайшов попрощатися.
— Жаль, — сказав Сиріл, спритно надіваючи кружальце лимона на стінку склянки.
— Чому жаль? Навпаки, дуже гарне місце.
— Мені жаль, — сказав Сиріл. — Я втрачаю найщедрішого клієнта.
— Пусте. Налий собі чого хочеш за мій рахунок.
— Хіба що… на прощання.
Я вслухався у гіркий смак ялівцю і дивився на підлогу, туди, де ще зовсім недавно простяг ноги необачний Марек, який порушив святе правило леґіонера: «Ніколи не кажи зайвого». Дивився на підлогу і дивувався, чому там немає мокрого місця.
Сиріл здогадався, куди я втупився, і показав мені великого пальця. Він пив текілу, посипаючи зап’ясток сіллю і злизуючи її між ковтками. Я боявся, щоб він не злизав і витатуйоване трохи вище єдине слово «Allons!»[57].
— Куди, якщо не таємниця? — спитав Сиріл.
— Таємниця.
Щоб компенсувати його невтамовану цікавість, я, розрахувавшись, поклав на шинквас ще сто франків.
— Почастуєш і Марека.
— Ого! Ти так розбагатів?
— Ква-ква, — сказав я на прощання.
Поминувши контрольно-пропускний пункт, я вийшов за ворота. Була та чудова передвечірня година, коли повітря набирає тремтливого бузкового кольору і його можна зачерпнути в долоню.
Перед прохідною стояв розкішний блакитний «Сітроен-ксантія», і я подумав, що неодмінно куплю такий і собі. Уже хотів було рушити далі, коли відчинилися його передні дверцята, і я побачив красивенну гадину, що сиділа за кермом.
— Анрі!
Така, знаєте, маленька стрижена гадючина голівка, на якій за очима більше нічого й не видно.
— Анрі!
— Пішла ти… — сказав я і рушив хідником далі.
«Сітроен» покотився за мною.
— Анрі! Пробач, будь ласка…
— Згинь, суко! — сказав я.
— То було насправді, Анрі! Усе було насправді.
Я йшов собі далі, а «сітроен» котився поруч.
— Пробач, будь ласка…
— Кобра! Гюрза! Самиця скажена!
— Так! — сказала вона. — Так! Скажена самиця.
Я не витримав, подивився у її бік, і тут мене обмарило. Це все через ту блакитну сукенку, яку вона, гадина, зодягла навмисне. Це через ту сукенку я раптом кинувся до неї і, причинивши за собою дверцята, почав рвати на ній свій подарунок. Мені здавалося, що я маю на це право, я виборов його, ризикуючи своїм життям.
Щоб не бачити тих безсоромних очей, я припав обличчям до її оголених грудей, намацуючи важілець, що відкидає сидіння. Ми кублилися з нею, як дві гадини, але тіло… її тіло кольору молодого меду тепер було схоже на оливкове тіло безкорого платана. Це дерево я любив, я вистраждав оцей платан і тепер його поливав і леліяв.
А потім вона сказала:
— У мене сорок днів відпустки.
Це була звичайна тривалість відпустки леґіонера.
— У мене сорок днів, — сказала вона. — А в тебе, напевно, усі вісімдесят?
— Ти й тут усе знаєш, — сказав я.
— Може, десь поїдемо? Далеко-далеко. На острови. Будемо ніжитись і втішатися. Тільки удвох… як там…
— Поїдемо, — сказав я. — Тільки ще далі. Я страшенно скучив за своїм котом Барсиком. То істота, яку я люблю найдужче, — сказав я.
І це була правда.
1
Підрозділ Французького іноземного леґіону чисельністю 50 чоловік.
2
Свого роду гауптвахта у Леґіоні.
3
Шукайте жінку (фр.).
4
Клімат.
5
На війні як на війні (фр.).
6
Федеральна служба контррозвідки.
7
У добрий час (фр.).
8
Так чеченці називають російських солдатів.
9
Так чеченці називають кулемет Калашникова.
10
Очевидно, йдеться про одного із лідерів УНА (Української Національної Асамблеї), багатолітнього політв’язня Анатолія Лупиноса (1937–2000), якого так називали в патріотичних колах (ред.).
11
Надтеречний район контролювали проросійські угрупування Умара Автурханова, який був в опозиції до Дудаєва й очолював так звану Тимчасову Раду.
12
У чеченців існує родовий поділ на тейпи. До чинхойського належав і Джохар Дудаєв.
13
Назва південноамериканської квітки.
14
Село (чечен.).
15
За повідомленнями ЗМІ і твердженнями російських воєначальників, Салман Радуєв гинув тричі. Четвертий раз він воскрес у Лефортовській тюрмі, але в особі свого блідого двійника.
16
Бойовий комплект.
17
У Грозному стояв пам’ятник трьом російським визволителям, який у народі називали «три дурні».
18
Так чеченці називають кремезних чоловіків, переважно російських солдатів.
19
Селище Знам’янське — центр проросійської опозиції, де діяла і так звана Тимчасова Рада на чолі з Умаром Автурхановим.
20
Струнний інструмент.
21
Від ПДР — парашутно-десантна рота.
22
Матінко (чечен.).
23
Французька булочка.
24
Так у Леґіоні називають період найвиснажливіших випробувань, яких не витримують більшість новобранців.
25
Різке переохолодження тіла.
26
Від російського ОБР — отряд быстрого реагирования.
27
Парламент Інґушетії.
28
Grenouill — жаба (фр.).
29
Насправді в Лефортово тоді посадили рідного брата Дудаєва, котрий був водієм автобуса.
30
Старший син Джохара, котрий воює і досі.
31
Пістолет Стєчкіна.
32
Від ФСК.
33
Різуни (тюрк.).
34
До Таїланду еміґрував молодший син Джохара Дудаєва.
35
Самоназва інґушів.
36
Увічливе звертання до старшого чоловіка у чеченців та інґушів.
37
Іноземні військовики називають «поцілунком смерти» не стільки загибель, як фатальну помилку, що ставить хрест на кар'єрі.
38
Боєць загону «Беркут».
39
Василь Чучупак (1894–1920 рр.) — організатор боротьби проти російських білих та червоних окупантів у 1919–1920 рр.
40
Скорочення від «непредставлений».
41
Автор просить читача не вбачати тут натяку на Володимира Путіна, який на той час працював у ФСБ, та Руслана Хасбулатова, котрий не міг сприяти в цій справі, оскільки є лютим ворогом незалежности ЧРІ.
42
У такий спосіб було викрадено Аллу Дудаєву з-під носа російських спецслужб.
43
Нація, яка становить основну масу населення Таїланду.
44
Дачний будиночок у горах Швейцарії.
45
Таке життя, така війна (фр.).
46
Німфа, коханням якої знехтував Нарцис, за що його й покарали боги.
47
Морська піхота спеціального призначення.
48
Невтаємничені називають його Усамою.
49
Це сталося 6 липня 1994 р. в Києві.
50
Останнє прикладання руки (фр.).
51
Очевидно, тут натяк на те, що Джохар Дудаєв свого часу служив на Полтавщині, де стояла військова авіачастина (ред.).
52
Тверда ціна (фр.). Тут — такса.