Продираючись через гущавину, на лобовину виходять Юрасик, Ганя, мисливець-розвідник, солдати, наспіх переодягнені в гуцульське вбрання, і «Чугайстер». Це товстий, неповороткий чоловік у чудернацькій накидці, зробленій із мадярських плащів. На голові у нього високий зелений капелюх, схожий на куховарський пбсуд, а за спиною паперові крильця, уже добре пом'яті. На масному голеному підборідді чорною фарбою намальована борода і тоненькі, немов дві п'явки, вуса.
Всі чужинці потомлені і страшенно злі. їх уже не так багато, певне, розгубилися в хащах. Вони, мабуть, давненько догадалися, що діти хитрують, а тепер, коли перед ними бездонне провалля, — і зовсім переконалися, що гуцулята ведуть їх не додому, а в безлюдні, несходимі хащі.
Юрасик.
Щораз питають, де та де подвір'я.
У них до нас Велике недовір'я.
Ганя.
Дивися, ми дійшли до крутояра.
Йой, братику, нам буде люта кара.
Юрасик.
Тепер почнуть питати по-другому.
Ганя.
Ніколи ми не вернемось додому.
Мисливець-розвідник.
Стежок не видно, скрізь яри та пущі.
Поговорю ж я з вами, проклятущі.
Так де ж подвір'я, хата, говоріте,
Ви шпигуни, а не гуцульські діти.
Юрасик.
Не шпигуни ми, заблудились трішки.
Розмили зливи всі плаї-доріжки.
І запитати ні в кого, безлюдно.
Ганя.
Я ніжки збила, аж ступати трудно.
Малина дика шпичаками ріже,
А ви усе скоріше та скоріше.
Мисливець-розвідник.
Базікать годі, хитрі бісенята.
Як зветься місце те, де ваша хата?
Які прикмети: бук, смерека, скелі?
Кажіть, бо будуть жарти невеселі.
Він злісно шарпає дітей за одежку, рвучко витягає із кииїені пістолет і наставляє на Ганю. Та з переляку плаче і, запинаючись, починає говорити.
Ганя.
Місцевість наша зветься…
Юрасик.
…Верховина.
Навколо там саменька грабовина.
Смерек та буків не росте при хижі.
Праворуч дві скали, зовуться Крижі.
Мисливець-розвідник розгортає карту і разом з іншими пильно розглядає написи, але, мабуть, нічого із названого не знаходить.
Мисливець-розвідник.
Так, значить, ти говориш Верховина.
А може, Круторівна полонина?
Юрасик.
Не відаю, де тая Круторівна.
Це, може, там, де є гора Жарівна?
Але від нас вона далеко, пане.
Мисливець-розвідник.
Ти брешеш все мені, хлопча погане. На карті назв таких зовсім немає. Кажи, де хата, у якому краї?
Юрасик.
Я вже казав, отам вона, ізнизу.
Мисливець-розвідник.
Ану, несіть сюди побільше хмизу,
Підсмалимо оцих вовчат в кострищі,
То будуть знать, де нижче, а де вище.
«Чугайстер».
Не бійтеся, скажіть мені всю правду.
Я рятівник ваш. Можу дать пораду,
Як ізцілити партизана-брата
І де знайти загубленого тата.
Та й вас не будуть смажити в багатті.
Юрасик.
Не бути вам повік у нашій хаті!
А ти, пузань, Чугайстром одягнувся,
Бодай в могилі тричі повернувся
За люту хитрість. Знайдеться Чугайстер,
Усіх чудес невигаданих майстер.
Гуцульський, наш, — врятує партизана,
А ви звідсіль не вийдете до рана!
Мисливець-розвідник.
Гей, сосунці, звідкіль таке завзяття?!
Беріть їх разом, кидайте в багаття.
Два солдати, скинувши гуцульські свити, поволі підступають до дітей, як звірі, що потім спритно кидаються на здобич. Юрасик і Ганя також повільно відступають все ближче і ближче до провалля.
Журно-журно шумлять дерева, а з того шуму чується голос Молодої Смерічки.
Молода Смерічка.
Бодай ми всі ні гілочки не мали,
Аби на них ці дітки не палали.
З'являється Золотава Птаха. Вона до самісінької травиці припадає і слізно квилить до гуцулят. Але перелякані діти не чують її голосу.
Золотава Птаха.
І я дівчам колись в огні горіла,
За те мі доля дарувала крила.
Врятуй і їх, старенька мамо-доле.
Забита доля… Воленьку, мій боле!
Солдат хапає Юрасика.
Мисливець-розвідник.
Так скажете, куди Іти до хижі?
Юрасик з силою виривається із рук солдата.
Юрасик.
Горіть самі в огні, звірюки хижі,
А нас Чугайстер знайде в глибокості,
Життя вдихне, зцілить побиті кості.
Течи, вода, долинами,
Іди, біда, глибинами…
Юрасик підсаджує собі на плечі маленьку сестричку, робить кілька кроків до обриву і стрибає у провалля. Солдати якусь хвилину стоять розгублені, а потім відкривають шалений вогонь невідомо по кому і куди. У відповідь на цю стрілянину громохкою луною з іншого боку спалахнув ще сильніший вогонь із багатьох автоматів і кулеметів. Вороги розбігаються по хащах, лише «Чугайстер», переляканий несподіваною стріляниною, попхався в розщелину.
Не припиняючи вогню, на скелю вбігає група партизанів. Вони оглядають лобовину, багаття, підбирають покинуту зброю.
Командир застави.
Дивись, підлізли прямо до застави,
Порушивши усі свої устави,
А то було в гущавину — ні кроку.
Перший партизан.
В могилу заманулося до строку.
Ще й вогнище?.. Такого не бувало.
Другий партизан.
Рішили смажить українське сало!
Перший партизан.
Щоб п'яти ним підмазати для втечі.
Другий партизан.
Чого це тут лежать гуцульські речі?
Перший партизан.
Неначебто щось труситься в галуззі.
Командир застави.
Ведіть його мерщій до гурту, друзі.
«Чугайстер».
Їх бін Чугайстер. Рятував гуцули.
Командир застави.
Такого ми ніколи ще не чули.
Обслідуйте цього артиста, хлопці.
Он бачу пістолетика при боці.
За чим до нас пожалував у гості?
Перший партизан.
Чого лиш не вигадують у злості.
Хлопці з реготом знімають зелений капелюх, і на сонці зблискує широка лисина «Чугайстра». Зривають плаща, розмазують по обличчю чорну фарбу. Розмахують перед його носом паперовими крильцями і крутять куховара, мов товсту колоду, поставлену сторчаком.
Командир застави.
Ведіть до штабу, може, щось цікаве
Там розповість опудало лукаве.
В дідів казкових рядяться фашисти.
Нечисто роблять.
Перший партизан.
Діло в них нечисте.
Командир застави.
Максиме, Грицю, в розвідку по сліду!
Партизан.
Єсть, командире, я негайно їду.
Командир застави.
А ти лети в засаду на Глибоку.
Скажи, нехай там дивляться в три ока!
Командир застави оглядається і помічає якусь метушню навколо полоненого «Чугайстра».
Командир застави.
Ну й жируни! Я ж наказав — до штабу…
Третій партизан.
Рішили нарядить його, як бабу,
Ну, скажемо, як відьму з лисогір'я.
Четвертий партизан.
Для цього треба помело із пір'я.
Командир застави.
Облиште це. І у такім наряді,
Я думаю, що гостю будуть раді.
Майже з дитячою веселістю партизани наряджають «Чугайстра». Замість розмазаної бороди чіпляють кінський хвіст, на паперових крилах малюють якихось чортиків. На голову до капелюха прикріплюють димлячу головешку.
Третій партизан.
Це ж цар. Йому ходити не годиться.
Один із партизанів.
Для цього є парадна колісниця.
Аж ось вона.
Він витягає з гущавини широкий пень з довгим корінням. Під веселий регіт партизанів «Чугайстера» садовлять на пень і, взявшись за коріння, витягають за скелі. Регіт довго не стихає.
Командир застави.
Ну, прямо діти, й годі.
О, скільки тої радості в народі,
Яку тепер війна втопила в тузі.
Куховар-партизан.
Давайте пообідаємо, друзі.
Партизани сідають колом, витягають хліб. Куховар ділить варене м'ясо на плащі. Молодий партизан, усівшись на камені, дістав із мішка невеличку гармошку. Тихо ллється мелодія української пісні «Засвистали козаченьки». Партизани не голосно, але дружно підспівують:
Із Путивля на схід сонці,
На схід сонці рано,
Виїжджали ковпаківці —
Славні партизани.
Зажурилась Ярославна,
Сум з грудей полинув —
На Карпати хлопець славний
Пішов та й загинув.
Не загинув. Через гори,
Через ріки, броди,
Через галицькі простори
Славний хлопець ходе.
Ледь пісня на хвилинку затихла, із провалля долинув придушений, далекий стогін.
Перший партизан.
Мені почувся стогін у ярузі.
Командир застави.
Й мені здалось… Прислухаймося, друзі.
Немов і справді хтось невтішно плаче.
Що ж, треба подивитися одначе.
Вірьовку!
Перший партизан.
Ой, не треба, командире.
Обрив стіною, глибоко без міри.
Командир застави.
Я альпініст, не бійтеся, хлоп'ята.
Вірьовку треба до пенька прип'яти.
Він підперізується кінцем довгої линви, а другий кінець партизани прив'язують до пенька.
Так буде добре. Опускайте швидко.
Партизани опускають командира в провалля, гуртом тримаючи вірьовку над обривом.
Перший партизан.
Щось видко?
Командир застави (з провалля).
Та нічого ще не видко,
Пітьма така, хоч стрель собі у око.
Перший партизан.
Що там реве?
Другий партизан.
Чи звірі, чи потоки, Не розберу.
Перший партизан.
Гей, де ви, командире?
Уже не чуть нічого з цього виру.