Третій партизан.
Й вірьовка враз послабшала.
Зірвався!..
Перший партизан.
Недобре щось. І я туди подамся.
Третій партизан.
Чекай, немовби заблищав ліхтарик.
Перший партизан.
Та то каміння світлого прошарок…
Знову зашумів дрімотний бір, а з шуму того почувся голос Столітнього Бука.
Столітній Бук.
Гай, гай, синки, іще ніхто і в гості
Не повертався з тої глибокості.
Пауза. Всі стоять в напруженому мовчанні над проваллям, заглядають униз, але там лише морок та густе грабо-виння з бур'яном. Хвилина, ще хвилина, а з провалля ні слова. І нарешті:
Тягніть доверху…
Швидше, ще скоріше.
Перший партизан.
Що сталося?
Другий партизан.
Не рвіть, тягніть рівніше.
На скелі з'являється командир з хлопчиком і дівчинкою на руках. Дівчинка, як видно, не пошкоджена, лише перелякана, а хлопчик без пам'яті чи, може, й мертвий. Його маленька голівка безсило схилилась на плече, подряпані ручки звисають додолу. Командир обережно кладе дітей на мохову постелю. Довго ніхто не може сказати ні слова Тишу порушує сама Ганя.
Ганя.
Вони вже партизанами вдяглися.
Скажи їм, Юрцю. Юрцю, підіймися!
Скажи, що ми не поведем до двору,
Не вкажемо і стежечки на гору.
Нехай в огні печуть.
Командир застави.
Полеж, маленька.
Покличте, хлопці, лікаря швиденько,
Водиці з цукром дайте гуцуляті.
Ганя.
А ви такі, як той, що в нашій хаті.
Ні, ні, нема… Немає в нас нікого
І не було вусатого, стрункого.
В бабусі тиф і курочка хворує…
Туди не дійдеш, бо потік вирує.
Втрачає свідомість, ронить голівку на мох. Бійці приносять води з цукром, дають дівчинці і хлопчикові пити. Ганя п'є жадібно і довго. До неї зразу повертається свідомість, а Юрась і губами не ворухне, лежить нерухомо, він, мабуть, мертвий. Ганя торкає братика за голівку, за руки, мов намагається розбудити.
Ганя.
Юрасику, прокинься! Йой, жовніри,
Нас не печіть, хоч майте трохи віри,
Що заблудилися. Скажіть мені, солдати,
Ви ж чули, як Чугайстера гукати,
Бо я забулася, а братик мій убився.
Командир застави.
Ти заспокойся, люба, подивися —
Ми не жовніри, партизани, доню.
Ганя.
А може, й справді… Є стрічки червоні.
Командир застави.
Так, партизани.
Ганя.
І по мові чути. А щойно вороги були отута.
Командир застави.
Вони втекли під нашою пальбою —
У хащини безладною юрбою.
А одного в убранні чудернацькім,
Що звавсь Чугайстром, злапали зненацька.
Ганя.
Не вірте, не Чугайстер він, а ворог.
Таких багато є тепер у горах.
А ми шукали справжнього Чугайстра,
Усіх чудес невигаданих майстра.
Командир застави.
Навіщо?
Ганя.
Рятувати партизана,
Що в нашій хижі. Бо у нього рана.
Командир застави.
Який він, доню, можеш розказати?
Ганя.
Він зветься Ковалем… Стрункий, вусатий.
Командир застави (до зв'язківця).
Лети у штаб, є вість про комісара.
Ганя.
Так, так, це комісар… За ним жовнірів хмара
По сліду нишпорить, аби його схопити.
За голову його сто тисяч заплатити
Хтось обіцяє. Йой, помре від рани.
Коб викликать Чугайстра, партизани.
Той допоміг би… Юрчик наш убився,
А я забула вигук.
Командир застави.
Не журися. Ось попоїж-но хлібчика із м'ясом,
А ми вже щось придумаєм тим часом.
Ганя ламає хліб і м'ясо на три кусники.
Ганя.
Це Юрцеві, якщо він жити буде,
А це бабусі. Попоїсть, забуде
І гнів на нас. А хворому не стало.
Перший партизан.
Та їж усе. У нас є хліб і сало,
А ось і мед. Візьми собі всю склянку.
Партизан дає склянку меду маленькій Гані. Вона щось хоче сказати, мабуть, слова зворушливої подяки, та в цей час з'являється лікар з молоденькою медсестрою.
Ганя.
Я знаю тую дівчину Оксанку.
Вона мені дала свою хустинку.
Нову, червону.
Медсестра.
Серденько Галинко!
Що сталося із братиком?
Ганя.
Не може
Ожити він. Чугайстер лиш поможе.
Лікар.
І я допоможу, моя хороша.
Ганя.
Хіба ви й є Чугайстер з Черемошу?
Ні, той — дідусь, казали наші люди.
Лікар
Я син його. Чугайстер скоро буде.
З другого боку на скелю виходить старий генерал, командир всього партизанського з'еднання, з ним командири загонів, бійці-зв'язківці. Він невисокий на зріст, з білою бородою і чорними густими бровами. На сивій шапці горить генеральська зірка. З-під широкого зеленого плаща виблискують золотом ордени. В руці у нього довга палиця. Він і справді чимось нагадує казкового Чугайстра. До нього підходить командир застави.
Командир застави.
Хорошу звістку від гуцулів маю.
Генерал-Ч угайстер.
Я знаю все і про Чугайстра знаю
Від того полоненого артиста.
Командир застави.
Робота, прямо скажемо, нечиста.
Генерал-Чугайстер.
Нечисто, а задумано як треба.
Тепер цю ролю я візьму на себе.
Командир застави.
Як є таке бажання, то будь ласка,
Але навіщо?
Генерал-Чугайстер.
Хай щаслива казка
Хоч раз в народі здійсниться допіру,
Нехай несуть в серцях гарячу віру
Маленькі гуцулята про Чугайстра,
Усіх чудес невигаданих майстра,
Який прийшов до них в лиху годину
І воскресив улюблену людину,
Підняв гуцулів добрих із могили,
Вдихнув у них ще більшу міць і сили,
А їх, малих, окрилив на майбутнє,
Явивши чудо перше, незабутнє.
Генерал-Чугайстер з командирами і бійцями підходять до дітей. В цей час лікар зробив Юрасикові останній укол. Хлопчик підвів голівку, розгубленим зором обвів усіх присутніх, але, мабуть, нічого не побачив. Не зразу повертається свідомість після такого страшного потрясіння. Перше, що прийшло в його заглушену пам'ять, це Чугайстрів виклик. І хлопчик зашепотів.
Юрасик.
Течи, вода, долинами,
Іди, біда, глибинами
У нетрини та хащини
До вічної пропащини.
А ти, старий Чугайстере,
Заступнику і майстере
Усіх чудес побажаних,
Почуй людей уражених.
Генерал-Чугайстер нахиляється до хлопчика, гладить його по голівці, дає пити із баклаги. До Юрасика вже цілком повертається свідомість.
Генерал-Чугайстер.
Я тут. Прибув. Навіщо кликав, сину?
Юрасик.
Чугайстер! Йой! Людей у домовину
Сьогодні покладуть з усього краю.
У нас у хижі вуйко умирає,
Хоч не гуцул, але рідніший брата —
Іван Коваль.
Генерал-Чугайстер.
А де ж це ваша хата?
Юрасик.
Он там, де полонина Круторівна.
Туди іти з годину буде рівно.
Генерал-Чугайстер.
А де гуцули, котрих рятувати?..
Юрасик.
Це місце в нас зовуть Царинні Лати.
Я чув, там штаб стоїть якогось полку.
Ідіть туди, зустрінете двоколку.
Плайком на гору, де стоять гармати.
Вони гіллям прикриті, щоб не знати.
Я все те бачив, як ішли до прірви,
Казав Ганнусі, там смерічку вирви,
А там зірви на букові галузку.
Напроти штабу ми лишили хустку,
Яку дала Ганнусі партизанка.
Червона хустка, наче сонце зранку.
Генерал-Чугайстер разом з командирами розкладають карти, відмічають на них маршрути. Зі скелі у всі боки розбігаються бійці-зв'язківці. З'являються все нові озброєні л ю д й не поодинці, а великими загонами. Вони наче із-під землі виростають. Автомати і кулемети виблискують на сонці. Все те робиться так швидко, наче у казці. Махне генерал-Чугайстер рукою — і все приходить у рух, займає новий стрій.
Весело зашуміли бори, наче пісню свою лісову заспівали, ніби самі до бою готуються, до переможного бою, а з того шуму, з тої пісні чути:
Столітній Бук.
Поглянь, Смерічко, як іде багато
Сих воїнів. Рушниці і гармати
Блищать на сонці.
Молода Смерічка.
Он із Чорногори
Стрічок червоних лине ціле море.
З Говерли теж. Дідусю, що се буде?
Столітній Бук.
А буде те, що волю стрінуть люди.
Генерал-Чугайстер.
Спасибі вам, відважні соколята,
Мої милі, кохані гуцулята.
Ведіть синка мого мерщій до хати,
А я до штабу — вуйків рятувати.
Юрасик.
Чугайстере, надія ви єдина,
Без вас помре та файная людина,
Що в нашій хижі вже добу чекає.
Генерал-Чугайстер.
Мій син, як я, велику силу має,
А коли він не зможе врятувати,
То дай мені про це негайно знати.
Стань на горі, щоб сонце прямо в вічі,
І прокажи мій виклик раз і двічі:
Течи, вода, долинами…
Юрасик.
Іди, біда, глибинами
У нетрини та хащини
До вічної пропащини…
Генерал-Чугайстер.
Так, так, мій сину. Треба поспішати:
Прошу на руки гуцулят узяти.
До зустрічі на вашій верховині,
На славній Круторівній полонині.
Партизани беруть на руки Юрасика і Ганю і двома загонами розходяться в різні боки. Генерал-Чугайстер махає услід маленьким гуцулятам, потім рвучко сідає на коня. З-за скелі чути голосок Юрася:
Попід горою все беріть управо.
Генерал-Чугайстер.
Чи знають — ні! —
Яку велику справу
Вони зробили нам для перемоги.
Щасливої ж вам, дітоньки, дороги.
Він пришпорює коня і хутко зникає за скелею. Останні партизани підходять до згасаючого багаття, засипають його землею і затоптують, а потім, зарядивши карабіни, теж зникають в гущавині. Понад скелею кружляє Золотава Птаха.