Народження Адама – Юрiй Ячейкiн

…Конструктор журливо замовк i навiть припинив гойдатися.

Це було моторошне повiдомлення. Адже коли вiн i далi розважатиметься лише власними автопортретами, людство нiколи не виникне на Землi, i нам з капiтаном нi до кого буде повертатися. Уся наша навкологалактична подорож виявиться марною.

Очевидно, такi ж тривожнi думки вирували i в головi Небрехи, бо вiн виринувз тютюновоу хмари i стурбовано запитав:

– Що ж гальмус вашу благородну справу, конструкторе?

– Так! – рiшуче пiдтримав я капiтана. – Чому ви зволiкасте? Майбутнс людство вам нiколи не подарус цього злочинного байдикування! А що скажуть кам'янi мудрецi та одноклiтиннi iнтелекти?

– Рiч у тому, – сумовито вiдповiв 4пi-ер-квадрат, – що я нiяк не придумаю вдалоу естетичноу форми. Не буду ж я лiпити розумних павукiв або мислячих восьминогiв? Фу! Погань яка! Правда, бiлкового АДАМа можна було б виготовити за власним образом та подобою, але це значить накликати на цивiлiзацiу галактики ЗС-295 майже непоправне лихо…

– Що ж вас страшить, мiй смiливий колего? – поцiкавився капiтан Небреха.

– Бачите, каштане, – милостиво пояснив 4пi-ер-квадрат, – галактика ЗС-295 перебувас на величезнiй вiдстанi вiд Чумацького Шляху. Свiтло пробiгас його за п'ять з дев'ятьма нулями рокiв. До того ж галактичне скупчення рiзних зiрок рине усе далi в безоднi Всесвiту з швидкiстю сто сорок сiм тисяч кiлометрiв на секунду. Отже, щосекунди вiдстань страхiтливо зростас.

– То й що з того? – не зрозумiв його я, чим заслугував осудливий погляд капiтана Небрехи.

– А те, мiй юний друже, – з притиском вiдповiв наш гiсть, – що коли моу земляки вдруге завiтають на цю планету, спливе стiльки часу, що високотехнiчна мiсцева цивiлiзацiя вже сама буде скеровувати еволюцiйний розвиток на iнших планетах. I я побоююся, що тодi спалахне вперта наукова суперечка на тему – хто кого сотворив? I навiть наперед не скажеш, хто кого перекричить. Один такий випадок у нашiй практицi вже був. Ми вже навченi гiрким досвiдом! Адже це факт, що кулi з Крабовидоу туманностi вважають нас своуми кiбернетичними витворами i тицяють нам пiд нiс своу iсторичнi хронiки! Яке нахабствоу Але нашi iсторiографи, хоч нiяк не знайдуть в архiвах вiдповiдноу довiдки, обстоюють протилежну думку, бо вже сто мiльярдiв рокiв не втрачають надiу оту довiдку знайти… А без довiдки хiба хто вiрить кому?

Атож, це була вельми поважна причина.

Я пригнiчено мовчав, нiби отой приречений бронтозавр. Навiть рептилiя з уу трьома мозками нiчого путнього не придумала для свого порятунку, де там думати менi. Все в головi сплуталося, мов скуйовджене волосся.

"Як же так? – почав розчiсувати я своу думки. – Iсную я взагалi чи не iсную? Якби 4пi-ер-квадрат не створив АДАМа, ми б з капiтаном Небрехою не вирушили у мандри. А оскiльки це сталося, значить, конструктор таки зробив дiло. Порядок!"

I я з побожнiстю почав дивитися на нього, терпляче чекаючи порятунку.

Та допомога прийшла зовсiм з iншого боку.

– Конструкторе, – тихо мовив капiтан Небреха, – чи подобасться вам мiй рангоут, або, як ви кажете, форма? Чи не суперечить вона вашим естетичним поглядам?

– Капiтане, – озвався 4пi-ер-квадрат, з насолодою оглядаючи з усiх бокiв показну постать Небрехи, – бiльш досконалоу, бiльш вмотивованоу, бiльш вродливоу форми менi не знайти! О, я вiддав би усi своу патенти, аби бути автором такоу незрiвнянноу iстоти, як ви, мiй галактичний друже!

– Тож дерзайте, конструкторе! – наполiг капiтан Небреха.

4пi-ер-квадрат мало не впав. Та через недосконалiсть його форми йому не вдалося наочно продемонструвати свiй граничний подив. Вiн тiльки захитався з боку на бiк.

– Як? – заволав вiн. – Невже ви ладнi стати моум натурщиком?

– Так!

– I вас не лякас жахлива перспектива дискутувати на тему, хто кого сотворив?

– Анiтрохи!

– Але ж майбутнi поколiння пiддадуть сумнiву всi вашi докази!

– Хай пiддають…

– Капiтане, хочете вiрте, хочете не вiрте, а ви – герой! Ваша смiливiсть не мас меж!

– Я весь до ваших послуг, колего, – ще раз пiдкреслив капiтан Небреха. – Вiд вусiв до протеза!

– Ой-ой-ой! – зойкнув конструктор, наче його несподiвано чимось штрикнули. – Все пропало, капiтане! Я ж зовсiм забув про ваш протез! От якби ви мiцно стояли на двох ногах…

Його свiтла поверхня знову потемнiла. З усього було видно, що 4пi-ер-квадрат огорнув безнадiйний розпач.

Та цiсу вирiшальноу митi знаменитий зореплавець наочно довiв, що вiн по праву заслуговус всесвiтньоу слави несхибного командора, людини з тонким розумом i широким свiтоглядом.

– Але ж мiй штурман ходить на двох ногах! – загримiв вiн.

– Правильно! – зрадiв конструктор. Вiн засяяв, мов китайський лiхтарик. – Капiтане, ви – сама мудрiсть!

– Ура! – чимдуж загорлав я.

А титани думки схопилися з мiсця i завзято пiшли у типовий космiчний танок.

Небреха, пихкаючи люлькою, повагом стрибав навколо осi протеза, а 4пi-ер-квадрат обертався навколо нього по класичних орбiтах, як вiддана планета коло свого життсдайного свiтила.

Ех, якби менi фотоапарат!

Нарештi енергiйний конструктор зупинився i, вiдсапуючись, мовив:

– А тепер до дiла, друзi моу. Я негайно ж наварю у термокамерi добiрних бiлкiв, щоб на завтра все було готове до експерименту. Бувайте, колеги!

I вiн хутко покотився до вертольота.

А коли вертолiт розтанув у блакитнiй безоднi, капiтан Небреха стомлено присiв на колоду.

– Скажи менi. Азимуте, що сталося б з людством та й з нами, якби я спокусився на шапку-невидимку i всевидюще око? Я б за нього не заставив i пучки тютюну…

Так! Як i завше, мiжзоряний бувалець не схибив i на волосину!

11. З ВОЛОСИНИ У БЕЗОДНЮ

Авжеж, багатьох див я тодi надивився. р що пригадати.

Узяти хоча б нашу давню суперечку щодо часу, у який ми залетiли. Хоч як це дивно, а ми з капiтаном обидва не помилилися. А, коли ви пам'ятасте, Небреха з самого початку вважав, що ми залетiли у минуле, а я гадав, що у майбутнс. I от масш! Ми й справдi залетiли у сиву давнину, але на власнi очi побачили майбутнс. Адже люди теж колись навчаться штучно створювати мислячих iстот. Коли не вiрите, поспитайте кiбернетикiв.

Однак наша пригода мало не скiнчилася для людства трагiчно. Успiх експерименту конструктора 4пi-ер-квадрат висiв буквально на волосинi, хоч ця волосина i мала вигляд надiйного якiрного ланцюга. А все через те, що капiтан Небреха вперше за час мандрiв забарився, хоч i не з свосу вини.

Та розповiм, як воно було.

Ранок не вiщував нiяких прикростей. Нi капiтановi, нi менi. А нам того дня обом добряче перепало.

Нас пiдняв на ноги вже знайомий гуркiт вертольота, i, коли в обшивку коробки з брязкотом вп'явся магнiт, ми вже встигли поодягати скафандри.

Кругловидий конструктор висунувся з вертольота i радо привiтався:

– Доброго iсторичного ранку!

– Салют! – вiдгукнулися ми.

Тодi 4пi-ер-квадрат скинув мотузяну драбиняку i мовив:

– Прошу на борт, друзi моу. Час не ждеу У мене все готове для експерименту.

Тут ми й вскочили у першу халепу.

Я видряпався на борт спритно, мов мавпа, а от капiтан залишився на землi. Вiн безпорадно тупцював унизу i даремно рив протезом грунт. Та це йому анiтрохи не допомагало.

Ось коли я зрозумiв, чому конструктор вирiшив сотворити АДАМа за моум образом та подобою. Якби вiн злiпив автономну довгодiючу аналiтичну машину за образом та подобою капiтана Небрехи, люди нiколи не каталися б на велосипедах i не зводили б хмарочосiв. Адже одноногим особам сходи протипоказанi, а лiфти, самi знасте, над усе полюбляють виходити з ладу.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: