Небреха звичним рухом сунув люльку в гаман з тютюном.
– Не думаю. Навпаки, я гадаю, що нам самим пощастить на власнi очi побачити троглодитiв…
Тут я мало не захлинувся кавою. Але капiтан вчасно пiдскочив до мене i так ляснув по спинi, що кава вилетiла з легенiв разом з повiтрям. Ого, Небреха чудово розумiвся на народнiй медицинi. З таким не пропадеш!
– Ви вважасте, що людство здичавiс?! – прохрипiв я.
– Я бачу, – спокiйно зауважив Небреха, – на курсах вас не знайомили з так званою оберненiстю часу. А це вельми повчальна дисциплiна, що не може не зацiкавити науково мислячу iстоту. Щоправда, термiн цей дуже неточний. Доцiльнiше цей парадокс було б охрестити "оберненiстю явищ" або "оберненiстю ходу iсторичних процесiв". Та не буду розповiдати про це детально, – капiтан Небреха по-хлоп'ячому пiдморгнув, – мiй юний штурман матиме доволi часу, щоб самотужки опанувати цю гiпотетичну теорiю. А суть уу, як на мiй погляд, така: подорож у часi цiлком можлива не тiльки вперед, а й назад. Що ви скажете про рекордний стрибок через тисячолiття назадгузь?
– Машина часу? – вражено запитав я.
– Якби я мав машину часу, – заперечив мiжзоряний вовк, – я б оце не шукав супутника для навкологалактичного рейсу.
– Хай так, – промимрив я, не знаючи, що й подумати. – Але ця теорiя, капiтане, далека вiд практики. Iнакше про неу писали б в усiх пiдручниках.
– Погано ти читав пiдручники, – гостро кинув Небреха, занурюючись у димову завiсу вiд вусiв до протеза. – Ще до того, як теорiя виникла, уу блискуче було пiдтверджено практичним досвiдом. I цей факт заресстровано навiть у художнiй лiтературi. Згадай вiдомий роман Жюля Берна "80 днiв навколо свiту". Його героу вирушили у кругосвiтню подорож на схiд Сонця. I що ж сталося? Вони прибули у вчорашнiй день! А якi були б наслiдки, якби невтомнi мандрiвники у такий свосрiдний спосiб подорожували не в обмежених земних масштабах, а в космiчних? Чи не повернулися б вони на батькiвщину у добу первiсного суспiльства, коли нашi волохатi пращури мешкали в печерах без парового опалення i ще тiльки вчилися трощити черепи кам'яними сокирами?
Це справдi божевiльне припущення капiтана змусило мене знову насторожитися. Невже на його енциклопедичний мозок вплинула шкiдлива космiчна радiацiя, i нинi його могутнiй iнтелект животiс у полонi хворобливоу фантазiу?
– Вельмишановний капiтане, – про всяк випадок солодко заспiвав я, – ваш намiр вiдкривас нову iсторичну епоху космiчних мандрiв. Якщо я правильно вас зрозумiв, ви ладнастеся повторити прадавнiй експеримент у величних масштабах Сонячноу системи?
Капiтан Небреха поблажливо озвався з тютюновоу хмари:
– О! Я бачу, вже бринить слабкий промiнь свiтла у темнiй царинi неуцтва! Але вiдзначу, що пiсля повернення з таких куцих мандрiв ми потрапили б хiба що на день мого народження. Воно, звичайно, цiкаво побачити самого себе у пелюшках, та я змалку звик особистi iнтереси пiдкоряти iнтересам суспiльним.
Безумовно, його не долiкували i випустили. А це ж не жарт – опинитися у космосi сам на сам з недолiкованим манiяком.
А Небреха розвiяв руками хмару, щоб бачити мене:
– Останнс розумове зусилля, i ти, Азимуте, вийдеш на заздалегiдь розраховану мною орбiту!
– Ага, розумiю, – лагiдно мовив я. – Певно, ви, капiтане, наважилися помандрувати по Сонячнiй орбiтi довкола нашоу Галактики на схiд Всесвiту?
Вiн аж замружився вiд задоволення, мов кiт перед добрячою мискою сметани.
– Мiй юний друже, цього разу ти не схибив! Додам, коли врахувати, що ми полетимо а свiтловою швидкiстю маршрутом, який сягас на двiстi з лишком мiльйонiв земних рокiв, то уяви, в якому часi ми опинимося. В усякому разi, особисто я не можу собi цього уявити. Тiльки успiшне завершення мандрiв дасть вичерпнi вiдповiдi на всi пов'язанi з цiсю майже недослiдженою проблемою запитання. Вдячне людство носитиме нас на руках.
Хоч я анiтрохи не сумнiвався, що капiтан вiдчув би цю насолоду й зараз, якби я подзвонив до швидкоу медичноу допомоги, та вирiшив зачекати.
Я стояв на роздорiжжi: летiти чи не летiти? Що не кажiть, а пропозицiя оперезати Галактику космiчною трасою була надто спокуслива. Далебi! Чого менi боятися? Я нiвроку хлопець не слабкий, маю кiлька спортивних розрядiв.
Зважуючи усi "за" i "проти", я пригадав, як у парку культурного вiдпочинку з одного удару розтрощив силомiр, а потiм узяв штучного бика за роги i скрутив йому металевi в'язи. Тодi з усього парку збiглися дружинники, аби познайомитися з таким феноменом. Гуртом умовляли мене розповiсти бiографiю!
Тож невже я не впораюся з одним капiтаном? Та й Небреха, будемо вiдвертими, коли не займав свосу божевiльноу iдеу, поводився, як цiлком нормальна людина. Зрештою, про всяк випадок, у подорож можна захопити гамiвну сорочку.
А капiтан Небреха хлюпнув у фiлiжанки ще по кавi i, мабуть, вважаючи, що питання остаточно вирiшено, пiдсумував:
– Авжеж, уся планета святкуватиме нову перемогу людськоу думки. От тiльки учнi нам цiсу перемоги нiколи не подарують, бо обсяг шкiльноу програми, безумовно, набагато збiльшиться…
5. ПАРАДОКСИ КАПIТАНА НЕБРЕХИ
Капiтан Небреха не зволiкав анi хвилини. Це була людина дiла. Тiльки-но я одержав атестат космiчноу зрiлостi i штурманськi права, як ми стартували.
Слiд вiдзначити, що досвiдчений зореплавець приготувався до навкологалактичних мандрiв з ретельнiстю, якiй можна тiльки позаздрити. Вiн врахував геть усе.
Мiжзоряний вовк власноручно розiбрав старезнi ходики i щедро змастив кожен гвинтик густим шаром першосортного вершкового масла.
– Ми ж не роботи, – сказав вiн, складаючи ходики, – щоб пiд час аварiу живитися машинним мастилом. Хай навiть найвищого гатунку.
Та ще замiсть гирi припасував до ходикiв важкенький глек з висококалорiйною пастою.
А якi гамаки вiн зрихтував! Сiв i за одну нiч майстерно сплiв з мiцних скрутнiв сухоу хлорели прекраснi пружнi сiтки.
– На випадок чого, – пояснив Небреха, – ух можна буде розтовкти у ступi. Вийде прегарна юшка. Як не с, а це краще, нiж наминати чоботи або, скажiмо, жувати скафандри…
Авжеж, це був тямущий практик!
Плавання проходило спокiйно, хоч дещо одноманiтно. Адже капiтан, щоб не згаяти анi секунди, не зупинявся на жоднiй стрiчнiй планетi. Невiдомi свiти залишалися за бортом, ховаючи пiд атмосферною оболонкою своу принадливi тасмницi.
Можливо, я б зовсiм очманiв з нудьги, якби Небреха з притаманною йому чуйнiстю час вiд часу не жахав мене своуми страхiтливими гiпотезами.
Як зараз, пам'ятаю типову бесiду.
Безжурна зоряна нiч. Ми з капiтаном сидимо на дубовiй колодi, хтозна-коли устаткованiй у коробцi, i замрiяно дивимося в iлюмiнатор на велетенськi спiралi галактик. Ех, дiвчата, якби справдi можна було зривати з неба зiрки, я б усiм вам подарував сяючi коштовнi намистини!
А Небреха теж думас про щось свос, неквапливо посмоктус незмiнну чорну, як груба, люльку, не забуваючи акуратно перехиляти стандартну чарку "антиречовини".
Аж раптом вiн пiдсувасться ближче до мене i пiдозрiло ласкаво говорить:
– Любий Азимуте, що б ти подумав про старого капiтана Небреху, якби вiн висунув отакi гiпотези: "Земля – це супутник Сiрiуса" або "Не людожери з'ули капiтана Джеймса Кука, а славетний капiтан Кук пожер людожерiв"? Га?
У вiдповiдь я тiльки красномовно знизав плечима i принагiдне згадав про гамiвну сорочку, яку глибоко заховав у рюкзаку пiд бiлизною.
– А тим часом, – несхибно йшов обраним курсом Небреха, – у природi iснус безлiч загадкових явищ, якi, щоб збагнути ух, слiд поставити з нiг на голову. Вiзьмемо, наприклад, нашу рiдну планету. Скiльки на нiй знайдено дивоглядiв, що не пiддаються нiякому науковому тлумаченню! Ось тобi коротенький перелiк. Джунглi Коста-Рiки одвiку всiянi тисячами гладеньких кам'яних куль, розмiром вiд футбольного м'яча до гiгантiв з попереком до двох метрiв i вагою до кiлькох десяткiв тонн. Хто i коли грався цими кам'яними м'ячиками? Знову ж таки у рiзних мiсцевостях Землi знайдено тасмничi тектити, тобто неорганiчнi сполуки, що утворюються лише за умов неможливоу у природi планети температури. Чи не наслiдок це роботи атомних двигунiв? А слiд запам'ятати, що вiк тектитiв становить вiд пiвмiльйона до шести мiльйонiв рокiв! Згадасмо ще Баальбекську терасу [Баальбекська тераса у Лiванi складена ще у сиву давнину з кам'яних плит вагою понад тисячу тонн кожна; як це було зроблено, науцi досi невiдомо] з тисячотонних плит, прадавнiй календар на двiстi дев'яносто днiв, вирiзьблений на "воротах Сонця" в Тiуанако [старовиннi рууни в Пiвденнiй Америцi, що мають вiк щонайменше 15 тисяч рокiв; на "воротах Сонця" вирiзьблено календар на 290 днiв; деякi вченi вважають цей календар венерiанським], фрески Сахари з зображенням космонавтiв у похiдному спорядженнi i таке iнше. Як усе це можна пояснити?