Народження Адама – Юрiй Ячейкiн

Так, це був магнiт!

Вiн безладно гойдався, наслiдуючи обережнi рухи вертольота, аж поки не пiдплив до коробки i не прикипiв до уу обшивки.

Шум гвинтiв одразу вщух. Товстенний ланцюг напнувся, мов струна. Наша коробка надiйно врiвноважувала силу тяжiння Землi. З вертольота на грунт впала мотузяна драбина.

Нарештi! Час зустрiчi, яку я так палко чекав, настав. Ось коли все з'ясусться!

Капiтан Небреха надiв бушлат, розправив вуса й поважно вийшов з коробки.

Аж раптом сталося диво дивне.

З вертольота, замiсть людини, на яку я очiкував, викотилася величенька, геометричне правильна куля, бiла, мов снiг, i прудка, як ртуть.

Жвава i юрлива, вона хутко пiдкотилася до капiтана Небрехи.

Я тiльки ошелешено лупав з коробки очима, дивлячись на це дивовисько, а капiтан – хоч би що – стоуть як вкопаний i незворушно чекас, що буде далi.

Вiдтак правий бiку у кулi несподiвано випнувся, i з утвореноу пухлини миттю видовжилася гнучка, дещо схожа на шланг кiнцiвка з сiмома пальцями. Куля привiтно помахала нею в повiтрi i присмним баском мовила:

– 4пi-ер-квадрат!

I тут капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха (вже в котрий раз!) вразив мене свосю неймовiрною винахiдливiстю.

Не гаючи анi секунди, вiн теж привiтно помахав рукою i з природженою гiднiстю, яка нiде, нi за яких умов, нi перед ким не зраджувала його, вiдрекомендувався:

– Небреха!

А тодi дружньо потиснув кулi уу гнучку кiнцiвку.

9. ДВОБIЙ IНТЕЛЕКТIВ

Для моух передбачень зустрiч з мислячим колобком була фатальною. Адже сама його зовнiшнiсть красномовно свiдчила, що ми зустрiлися не з далекими нащадками, а з чудернацьким представником високотехнiчноу iншопланетноу цивiлiзацiу.

Далебiу Капiтан Небреха не помилився. Ми таки залетiли у катзна-яку безодню доiсторичного часу.

Та, незважаючи на цю прикру для мене невдачу, я радiв уй, мов школяр несподiванiй п'ятiрцi.

Подумати тiльки, ми здибали на свiтанку геологiчноу бiографiу Землi космiчного брата по розумуi

Авжеж, що не кажiть, а якби не дивовижна впертiсть капiтана Небрехи, оця доiсторична зустрiч нiколи не була б заресстрована у бортовому журналi. Навiть капiтан Козир не мiг би похвалитися чимось подiбним, хоч би скiльки вiн рився на звалищi своух космiчних спогадiв.

Бачили б ви, з якою зворушливою щирiстю розмовляли 4пi-ер-квадрат i Небреха.

Вони, як рiднi брати, що довго не бачилися, квапилися розповiсти один одному про своу незлiченнi заслуги, намагаючись жодним необережним словом не принизити себе в очах спiврозмовника.

ухнi слова стикалися, мов блискавки, освiтлюючи iнтелектуальну велич обох цивiлiзацiй. У словах 4пi-ер-квадрата я впiзнавав несхибну вдачу Небрехи, а в капiтанових словах – гостроту думок мiжзоряного брата.

Та краще викладу ухнiй дiалог вiд слова до слова, щоб кожна кома стала надбанням iсторикiв, яким не завадило б привселюдно подякувати менi, що я той дiалог не полiнувався занотувати.

Щойно капiтан Небреха вiдрекомендувався, як 4пi-ер-квадрат вiд душi мовив:

– Така радiсть!

– Ще б пак! – погодився капiтан.

– А чи уявлясте ви, хто я? – повiв далi привiтний колобок. – Якби ви це уявили, ваша радiсть була б ще бiльшою. Та не буду iнтригувати вас. Тож слухайте: я – Великий Шукач Помилок, Наладчик Еволюцiй Вищого Розряду, Конструктор Мислячих Iстот з далекоу галактики ЗС-295! Почесний член усiх можливих i неможливих академiй та фiлантропiчних закладiв! Батько сучасноу галактичноу iстотологiу! Я шукаю на всiх космiчних путiвцях цiлиннi планети, що тiльки пробуджуються до органiчного життя, i колонiзую ух штучними мислячими iстотами. Ось у кого ви мали честь потримати кiнцiвку!

– Авжеж, з вами цiкаво познайомитися, – негайно пiдхопив запропоновану тему капiтан Небреха. – А чи здогадустеся ви, добродiю, кого бачите перед себе? Навiть вам, конструкторе, розгризти цей горiшок було б так само важко, як менi запалити люльку з протилежного кiнця. Та не буду морочити вас цiсю непотрiбною зараз загадкою. Знайте ж: я – Невтомний Шукач Пригод, Капiтан Далекого Мiжзоряного Плавання, Дослiдник i Географ Всесвiту з Чумацького Шляху! Я прокладаю космiчнi траси до нових заселених свiтiв, щоб першому з зореплавцiв на невiдомих розумних iстот подивитися i себе показати. Ось кому ви мали честь потиснути руку.

– Але погодьтеся, капiтане, – делiкатно натякнув на своу видатнi заслуги 4пi-ер-квадрат, – якби я не заселював новi планети, ваша професiя була б зайвою. До кого б ви тодi лiтали?

– А ви, конструкторе, – скромно вiдповiв йому капiтан Небреха, – зважте на той незаперечний факт, що якби не моу мандри, ваша робота була б марною. Хто знав би про неу?

– Те-те-те! За свос життя, капiтане, я заселив стiльки планет i сотворив так багато найрiзноманiтнiших iстот, що у мене вже майже вичерпалася фантазiя! От!

– Ах-ах-ах! До речi, конструкторе, я й сам це помiтив, бо менi вже бракус оригiнальних недослiджених цивiлiзацiй.

– Капiтане!

– Конструкторе!

Як бачите, за своум iнтелектуальним рiвнем уславлений капiтан Небреха i конструктор 4пi-ер-квадрат анiтрохи не поступалися один одному.

– Капiтане, – ввiчливо поцiкавися 4пi-ер-квадрат, – невже ви один-вдиний у Всесвiтi зореплавець?

– Конструкторе, – чемно запитав Небреха, – невже ви один-сдиний у Всесвiтi творець?

– Ви, капiтане, лише ресстратор цивiлiзованих свiтiв! – вiддав Небресi належну йому шану колобок.

– А ви, конструкторе, – вiдзначив його успiхи Небреха, – не бiльш як пбмiчник природи!

– Що ж, з вами неможливо не погодитися, – зiтхнув 4пi-ер-квадрат.

– Так само, як i з вами, – насупився Небреха.

Менi давно кортiло втрутитися у цю легендарну розмову, та я аж нiяк не встигав докинути хоч би одне iсторичне слово.

Аж ось капiтан i конструктор замовкли i тiльки важко хекали, наче разом з мiфiчним Сiзiфом тягали на величезну гору кам'янi брили.

З усього було видно, що спiврозмовники цiлком вичерпали тему. I справдi, це я мушу наперед зазначити, вони уу бiльше нiколи не торкалися. Вже з першоу вступноу бесiди Небреха i 4пi-ер-квадрат досягли повного, взасморозумiння. I де тiльки каштан навчився дипломатiу?

Я закохано дивився на двох мовчазних титанiв.

4пi-ер-квадрат задумливо гойдався з боку на бiк, а Небреха зосереджено колупав протезом грунт.

Я волiв ух обох стиснути в обiймах. Та це було неможливо. По-перше, це суперечило б усяким нормам дипломатичного етикету, а по-друге, конструктор мав у попереку метра пiвтора. Та й Небреха, нiвроку, не дуже поступався йому габаритами.

I тодi я вiдклав своу нотатки, вийшов з коробки i хоробро взяв слово.

– Конструкторе! Капiтане! – схвильовано вигукнув я. – Ваша слава i подвиги, як i сам Всесвiт, не мають меж! Один у вас генiально починас, другий генiально завершус. Хай живе науковий симбiоз двох цивiлiзацiй! Ура!

Куля аж пiдстрибнула вiд задоволення, а Небреха лагiдно глянув на мене.

– Капiтане, а непогано сказано, – оцiнив мою щиросердну промову 4пi-ер-квадрат.

– Здорово! – охоче погодився з ним Небреха.

– Хто цей чарiвний юнак? – нiжно запитав 4пi-ер-квадрат.

– Мiй штурман Азимут, – гордо пояснив мiжзоряний вовк.

Та раптом сферична поверхня кулi затьмарилася.

– Невже ще один знаменитий дослiдник? – чомусь стурбувався конструктор.

– Та нi, вiн ще початкiвець, – заспокоув його капiтан Небреха.

– Ах, так! Оце присмно! – з неприхованою радiстю мовив чужинець. Надзвичайно присмно! Мiй юний друже, я дозволяю тобi потриматися за мою кiнцiвку.

Мабуть, колись менш врочисто висвячували на лицарiв, нiж мене у друзi видатного галактичного конструктора, неодмiнного почесного члена усiх iснуючих та майбутнiх академiй i фiлантропiчних закладiв. Менi навiть здалося, що я припав йому до серця бiльш, нiж сам капiтан Небреха, хоч який уславлений вiн був.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: