Скидан. Хто там?
Цар (за сценою). Можна їхать!
Скидан. Цар?
Цар. Я.
Скидан (до хати}. Трохиме!
Пасічний. Іду! (Виходить з сіней). Як все змінилося! Чотири дні — і все стало іншим. Вже не село ми — колгосп. Не просто Білохатка — «Пам'ять Леніна». Все перетворилось. Усе вимагає негайної нової відповіді: люди, коні… навіть небо. Дивись, зовсім неначе інші зорі! Вірші склав би, так все хороше. Сьогодні от не спав уже другу ніч, складав ось плани для району… Везу, землі не чую під ногами. А думок!.. Тисячі!
Скидан. Бачу.
Пасічний. От ми стоїмо з тобою вдвох. Координати наші: Москва — Київ — Запоріжжя — Дніпро — тридцятий рік… Оба неголені, одяг — гріш ціна, і ніякого виду. Але ми стоїмо здивовані, Петре! І світ здивований не зводить з нас біноклів!.. П'ятий день! Ти це почуваєш?
Скидан. Я всі слова твої люблю. Вони як хліб.
Пасічний. Але ти в тривозі, бачу…
Цар (входить). Можна їхать.
Пасічний. Ідем. Тепер головне — щоб ми народ любили і друг друга, а решта… гори перевернемо, їй-богу!.. (До Царя). Скажіть, коли забирали Заброду, Буланого, Баса, чого ви плакали?
Цар. Не питайте.
Пасічний. Вам було страшно? Жаль? Чи Заброда вас злякав, коли став клясти наше життя, і степ, і навіть дощ закляв, собака.
Цар. Кажу, не питайте.
Пасічний. Чи, мо, коли Скидан сказав їм па прощання: «Геть! Доволі пострілів, палійств і саботажу. Вже ви для нас по земляки. Ви — минуле. Всі ваші пристрасті — минуле…» Добре сказав, Скидане!
Скидан. І раптом загорілася сільрада.
Пасічний. Еге. От була ніч!
Цар. Що згадувать тепер. Нехай вже буде так, як вийшло. Поїхали!
Пасічний. Ну?
Скидан. Щасливо.
Пасічний і Цар виходять. Пауза.
Щось буде — чую. Реве худоба по почах у полум'ї пожеж, і тужать пси куркульські у кошарах тугу. І пахне самогоном з хат і з клунь, і кров'ю коней і корів… Я весь в тривозі.
Входять Гусак, Гаркавий і Тягнибіда.
Гусак. Я вимагаю арешту Царя!
Скидан. Ти? Харитон Гусак? Ти вже вагаєшся?
Гусак. Так. Цебто не я… Товариш Вигура, що був проїздом… Ось прокурор з району.
Тягнибіда. Тягнибіда Степан. (Подав руку).
Скидан. Скидан. Царя заарештуєте хіба разом зі мною.
Тягнибіда. Ого! Як кажуть, тільки через труп,
Скидан. Отже. (До Гусака). Що вам заподіяв Левко Цар? Тобі й Вигурі?
Гусак. Він зіпсував нам рапорт, гад! Він стопроцентність нашу трохи не зламав у всерайонйому масштабі!
Скидан. Чим саме?
Гусак. Одмовився вписатись до колгоспу. Хіба не чув? Ти ж голова. (До Тягнибіди). Товаришу прокурор!?
Гаркавий. Та як відмовився. Навіть говорить не став. Я, каже, з тобою, себто з Гусаком, не те що до колгоспу, до вітру рядом пе піду!
Тягнибіда. Цікавий тип…
Гусак. І абсолютно підозрілий. Прошу послухать: коли не все село, одна лише людина одмовилась вступити до колгоспу, — хто підпалив сільраду? Вона! (До Тягнибіди). Стьопо, дай цигарку.
Гаркавий. Дозвольте. Цар же записався, коли ти став крутити телефона.
Гусак. Хвилинку… Дай закінчити думку. Так от, по совокуппості причин, а саме: саботажу влади, палійства Державних установ…
Скидан. Не палив. Під час пожежі Цар лежав коло мене долі й плакав.
Гусак. А чого він рлакав? (До Тягнибіди), Стьопо, спитай, чого цей одноосібник плакав?
Скидан. Оплакував, напевно, куркулів…
Гусак. Чув? (До Тягнибіди). Стьопо, тобі ясно?
Скидан. …свою тяжку дядьківську долю, історію свою, а може, й синів згадав.
Гусак. Синів? А де його сини? Чому ніхто не знає? (До Тягнибіди). Стьопо, дай цигарку… Де його сини?
Тягнибіда. Іди к чорту, слиш?
Гусак. Хто? Я! Ти що, серйозно?.. До речі, маю йти на телеграф… Секретний, той, як його… поки. (Зникав).
Тягнибіда. Товаришу Скидан!..
Скидан. Що зв'язує мене з Царем?
Тягнибіда. Ні.
Скидан. Ая хотів би, щоб ви знали: кров.
Гаркавий. Я можу йти, пробачте?
Тягнибіда. Іди… (До Скидана). Кажеш, кров?
Гаркавий виходить.
Скидан. Кров. У дев'ятнадцятому році на великдень, коли брали у Петлюри Новоград, два брати богупці закляли мене кров'ю, вмираючи від ран. І досі чую їх слова: «Петре, копчаємось. Прощай, доглянь нашого батька. А матері про нашу смерть мовчи, аби не плакала по нас па паску…»
Тягнибіда. І ти поклявся?
Скидан. Кров'ю. Вона текла з нас в одну калюжу. Я теж був ранений сюди, сюди і ось…
Тягнибіда. Вони були…
Скидан. Сини Цареві — Петро й Тарас Царенки.
Тягнибіда. Так.
Пауза.
Товаришу Скидані А що, коли б я приховав на пару років Гусака?
Скидан. За що?
Тягнибіда. І сам гаразд не знаю. Чую нутром… Пригадаєш…
Чути шум і вигуки: «Стій! Держіть її! Гаркавий!» — «Пустіть мене!» — «Хапай її!» — «Сама йду!»
Тягпибіда. Що за галас? Пустіть людину!.. Женщина…
Входять Мар'яна, Гусак, Гаркавий.
Скидан. Мар'яна!? Мар'яна. Я — Петре!
Скидан. Як ти опинилася тут? Гусак. Підкралась до конюшень!..
Мар'яна. Ти сам гукнув мені — живи. I я… живу. Ти ж, правда, так сказав, коли я крикнула тобі — прощай! Скажи мені слово на смерть… Скидан. Звідки ти?
Мар'яна. Упала з поїзда вночі, з того проклятого вагона. Гусак. Вона втекла!
Мар'яна. Втекла, Петре! Летіла птицею додому. Гусак. Арештувать її!.. Товаришу прокурор! Мар'яна. Одну хвилиночку!.. Тягнибіда. Послухаєм людину… Пильний чорт… Мар'яна. Я тільки щось спитати… Тоді не встигла, не збагнула. Перелякалась в натовпі лихому. Які палали пристрасті!..
Скидан. Я бачив… Коли тебе вели, я думав, збожеволію від розпачу.
Мар'яна. Люди добрі!..
Гусак. Протестую!.. Я не добра людина! Я одмежовуюсь! Прошу занести в протокола!
Мар'яна (до Скидана). Нехай беруть мене і знову везуть. Я тільки спитати прибігла… Прости мене, коли казатиму, ніби нас тільки двоє. Ніби нема тут ні судді ні народу, ні сусіда злого. Саме тільки зоряне небо і ми. Це ти, Петре?
Скидан. Я.
Мар'яна. Здоров, здоров, муже, несуджепий друже!.. Скидан. Здрастуй, нещаслива дівчино моя. Мар'яна. Ой… Вже не дівчина і не вдова.
Скидан. Не вірю очам.
Мар'яна. Так склалась доля… Петре, може, не слід би говорить про жалощі, так не було ж часу.
Скидан. Час летів, як вітер.
Мар'яна. Де ти так довго баривсь?
Скидан. На афганському кордоні, у війську гепеу. Мар'яна. Республіку стеріг, а я загинула.
Скидан. Вже ні. Нізащо.
Гусак. Товаришу прокурор, запам'ятайте цей діалог! Тягнибіда. Мовчи, потворо…
Мар'яна. Як довго час летів!
Скидан. Кажу, як вітер.
Мар'яна. Як утомилась я!
Гусак. Вони цілують одне одному руки!
Тягнибіда. Відпилі він утратив бездоганність. Жаль.
Гаркавий. Я теж боюсь за долю громадян. Чи вони будуть щасливі?
Гусак. Я не зведу з нього очей тепер. Сигналізую: куркульський наступ розпочавсь на Скидана.
Тягнибіда. Вона плаче.
Мар'яна. Скажи мені, любий, чому повинна я…
Скидан. Говори до народу, мов серце. Спитай.
Гусак. А що їй треба тут?
Мар'яна. Чому повинна я поневірятись у натовпі вигнанців?!
Гусак. Ти жінка куркулева!
Мар'яна. Не жінка — жертва! В шістнадцять років хто меле, убогу сиротину, віддав за куркуля? Хто заступивсь тоді за мене? О, скільки сліз я нишком пролила! Всі запевняли мене, що загинув Петро. Скажете, неправда… Чому ж колгоспний лад несе мені замість визволення недолго?!
Гусак. Ти карана як клас!
Мар'яна. Я безневинна!
Гусак. А раз ти карана, ти здатна вже, можливо, на зрадливий вчинок.
Мар'яна. Ніколи! Я все життя люблю Петра і все, чому він служить!
Гусак. Помовч!.. Я що сказав? Ти здатна на зрадливий вчинок, а здатність на зраду майже рівносильна факту зради!
Мар'яна. Неправда! Безневинна я!
Гусак. Як безневинна? Покарано ж тебе? З вагона хто втік? Ти?! (До Тягнибіди). Товаришу прокурорі..
Тягнибіда (до Скидана). От сволоч…
Мар'яна. Благаю… Одну хвилиночку… Я тільки спитать, чи не можна…
Гусак. Пе можна—сказано! Не розслаблюй мене своїм дурним психологізмом!
Мар'яна. Петре!..
Гусак. Петре! Не піддавайсь на провокації, її підіслано до тебе, як голови колгоспу, зі спеціальною метою!
Мар'яна. Петре… І ви, люди, люди добрі, клянусь валі усім на світі…
Гусак (до Тягнибіди). Стьопо, чого ми ждем?
Скидан. Дай я скажу, Марисю.
Гусак. Скидане, за все, що станеться, відповідаєш ти!