Примітки
Нарис написаний і вперше опублікований 1888 р. в сьомому випуску «Руської історії в життєписах її найвизначніших діячів». У наступних виданнях вміщувався в третьому томі «Руської історії в життєписах…» Друкувався українською мовою (1918).
1. Іван Мазепа був обраний гетьманом на козацькій раді у Коломаку (тепер селище міського типу Харківської обл.) в кінці липня 1687 р.
2. Компанійські полки – наймані («охотницькі») кінні полки, що їх створила гетьманська влада у 70-ті pp. XVII ст. Комплектували компанійські полки з добровольців з різних частин України, а також з волохів, сербів та ін. Одночасно було по три-чотири компанійські полки (по 300-600 чол. у кожному). Існували до 70-х pp. XVIII ст.
3. Сердюцькі полки – наймані піхотні полки в останній чверті XVII – 1-й чверті XVIII ст. Набиралися з добровольців селян і козаків-втікачів з Правобережної України, волохів, сербів та інших. За службу сердюки одержували платню і були на повному утриманні. У різні часи сердюцьких полків було три-чотири. Підлягали вони безпосередньо гетьманському управлінню – охороняли гетьманську резиденцію та генеральну артилерію у Глухові, прикордонні митниці тощо. Ліквідовані царським указом від 14 липня 1726 р.
4. Обідовський Іван – ніжинський полковник у 1696-1701 pp.
5. Войнаровський Андрій (р. н. невід. – 1740) – козацький старшина. Після Полтавської битви 1709 p. втік до Бендер. Потім виїхав до Німеччини. 1716р. на вимогу російського уряду був заарештований у Гамбурзі і засланий до Якутська, де й помер, його образ відтворений К. Ф. Рилєєвим у поемі «Войнаровський».
6. Флорівський (Фролівський) жіночий монастир у Києві. Відомий з XV ст. У 1710 р. його об'єднано з Вознесенським монастирем, переведеним з Печерська в зв'язку з спорудженням Старої Печерської фортеці.
7. Стрільці – постійне піше військо у Російській державі з 2-ї половини XVI до початку XVIII ст. Комплектувалося добровольцями з «гулящих людей». Військова служба стрільців була довічною. Жили стрільці в окремих стрілецьких слободах. Після Переяславської ради 1654 р. стрілецькі залоги було розміщено в Києві, Чернігові, Ніжині, Переяславі, Ромнах та інших українських містах. У 20-х роках XVIII ст. стрілецькі полки було ліквідовано і замінено регулярними військовими частинами.
8. Шумлянський Йосиф (р. н. невід. – 1708) – львівський єпископ. Походив з української шляхти. Рано прийняв католицьку віру. Був військовим, брав участь у війні поляків з турками. Маючи намір стати львівським єпископом, знову перейшов у православ'я. 1 лютого 1668 р. висвячений в архієрейський сан. 1676 р. посів львівське єпископство, а десь у 1677 р. таємно прийняв унію; відкритим уніатом став 1700 р. Переслідував православних, змусив прийняти унію Львівське братство. Автор творів духовно-історичного змісту.
9. Петрик (Іваненко Петро Іванович) походив з старшинської родини Полтавського полку. Був старшим писарем Генеральної військової канцелярії. 1691 р. втік до Криму. 1692 р. уклав фіктивну угоду про перехід Лівобережної України під владу султанської Туреччини і незабаром оголосив себе гетьманом. Походи Петрика 1692-1694 і 1696 pp. були відбиті. Востаннє Петрик згадується в документах від 1708 р.
10. Кочубей Василь Леонтійович (1640-1708) – генеральний писар (1687-1699), генеральний суддя (1699-1708) Лівобережної України. Разом з полтавським полковником І. Іскрою, подав донос на І. Мазепу. Іскра та Кочубей були страчені під Борщагівкою (тепер село Погребищенського району Вінницької обл.) 25 липня 1708 р. Поховані в Києво-Печерській лаврі.
11. Палій Семен Пилипович (справж. пріз. – Гурко; 40-ві роки XVII ст. – 1710) – білоцерківський (фастівський) полковник, керівник визвольної боротьби на Правобережній Україні проти польсько-шляхетських загарбників наприкінці XVII – на початку XVIII ст. Навчався в Києво-Братській колегії. Служив у Ніжинському полку. З початку 80-х років – на південній Київщині. У жовтні 1689 р. був заарештований польськими урядовцями, але в квітні 1690 р. йому вдалося втекти з в'язниці. На початку XVIII ст. очолив повстання. 1704 р. був заарештований у таборі під Бердичевом і 1705 р. засланий до Сибіру. 1708 р. за царським указом звільнено з ув'язнення й призначено полковником Білоцерківського полку. Брав участь у Полтавській битві.
12. Мова йде про мирний договір між Росією і Польщею, підписаний у Москві 6 травня 1686 р. («Вічний мир»). За цим договором спустошені Брацлавщина і Південна Київщина мали стати незаселеною нейтральною зоною між Російською державою і Польщею.
13. Самусь Самійло Іванович – один з керівників визвольного руху на Правобережній Україні в кінці XVII – на початку XVIII ст. З 80-х років XVII ст. був полковником Богуславського полку. 1692 р. польський уряд призначив його наказним гетьманом Правобережної України з резиденцією у Вінниці. Брав участь у повстанні 1702-1704 pp. Після поразки повстання перейшов на Лівобережжя.
14. Любомирський Ієронім (близько 1648-1706) – надвірний королівський маршалок (з 1683), підскарбій коронний (з 1692), гетьман великий коронний і каштелян краківський (з 1702). Брав участь у війнах проти Туреччини. Під час Північної війни проводив політику, ворожу Августові II, і спричинився до його поразки під Клітовом 1702 р. Пізніше перейшов на бік шведів.
15. Абазин (Абазинець) Андрій (р. н. невід. – 1703) – брацлаьський полковник. Очолюючи з 80-х pp. XVII ст. Брацлавський полк, брав участь у визвольній боротьбі народних мас Правобережної України: у походах правобережних козаків на Казікермен, Буджак, Очаків в 1691 – 1696 pp. Під час повстання 1702-1704 pp. у бою під Ладижином поранений потрапив.у полон і за наказом польського командування страчений.
16. Азов був взятий навесні 1696 р. російським військом на чолі з О. С. Шеїним та українськими козаками, очолюваними Я. К. Лизогубом.
17. Лизогуб Яків Кіндратович (р. н. невід. – 1698) – канівський полковник (1666-1669). Підтримував П. Дорошенка й від нього дістав посаду генерального осавула. 1674 р. перейшов на бік Росії. У 1687-1698 pp. – чернігівський полковник. Під час здобуття Азова 1696 р. був наказним гетьманом.
18. Шереметев Борис Петрович (1652-1719) – генерал-фельдмаршал. Брав участь в укладенні «Вічного миру» 1686 р. з Польщею, в Азовських походах у 1695- 1696 pp. Під час Північної війни – в усіх вирішальних битвах, в укладенні Прутського трактату 1711 р. з Туреччиною.
19. Карл XII (1682-1718) – шведський король (1697-1718) і полководець. Під час Північної війни 1701-1721 pp. шведська армія завдала поразки арміям Данії, Польщі та Саксонії і 1708 р. ввійшла до Росії. На бік Карла XII перейшла група української козацької старшини на чолі з І. Мазепою. У Полтавській битві 1709 р. шведську армію було розбито, а Карл XII втік до турецьких володінь. У 1715 р. Карл XII повернувся до Швеції.
20. Лещинський Станіслав (1677-1766) – польський король (1704-1711, 1733-1734). Перший раз обраний королем на вимогу Карла XII, військо якого в цей час знаходилось в Польщі. Після поразки шведського війська у Полтавській битві 1709 р. втік до Франції. Вдруге став королем Польщі 1733 р. при підтримці Франції, але 1734 р. змушений був зректися престолу.
21. Напевне, мова йде про Мусіна-Пушкіна Івана Олексійовича – сина кімнатчого стольника, окольничого, потім боярина, графа (1710). Був воєводою в Смоленську (1683), Астрахані. Під час Північної війни супроводжував Петра І. Брав участь у Полтавській битві. У 1710-1717 pp. був начальником Монастирського приказу. 1711 p. призначений сенатором. У 1726 р. – доповідач Катерини І, 1727 р. – завідуючий монетний двором. Після 1728 р. про нього відомостей немає.
22. Преображенський приказ створений 1687 р. в підмосковному селі Преображенському. Відав судовими справами про політичні злочини, поліцією м. Москви і судовими справами офіцерів і солдатів Преображенського полку. Начальником приказу був князь Ф. Ю. Ромодановський. 1725 р. переіменований на Преображенську канцелярію. Ліквідований 1729 р.
23. Йдеться про Олексія Петровича (1690-1718) – царевича, старшого сина Петра І від першої дружини Є. Ф. Лопухіної.