18) Мазепа тримає при собі слуг ляської породи і використовує їх для посланництва без царського указу, а таке не годилося б.
19) Цар заборонив виводити людей з лівого боку на правий, а гетьман указу не дотримується. З усіх міст і сіл люди переходять на правий бік, і мати гетьманова, покійна ігуменя, перевела багато людей у слободи, які вона заснувала на другому боці Дніпра; від того люди на лівому боці Дніпра змушені ще більше у порівнянні з минулим напружуватися, щоб прогодувати кінні й піхотні полки, і думають також вирушати на Задніпров'я.
20) На Коломацькій раді постановлено, щоб малоросіяни з великоросіянами вступали в породичання й свояцтво, а гетьман того не допускає і між малоросіянами та великоросіянами зростає віддаленість і незнайомство.
21) Усі міста малоросійські не укріплюються і самий Батурин 20 років стоїть без лагодження. Люди кажуть, що так робиться з тією метою, щоб міста були не в змозі захищатися.
22) Гетьман застерігає запорожців, що цар хоче їх знищити, а коли прийшла звістка, що запорожці, змовившись із татарами, збираються рушати на слобідські полки, Мазепа сказав тоді: «Хай би ці негідники робили те, що збираються робити, а то вони лише дратуються».
23) Одна близька до Мазепи особа висловилася про татар: «Ці люди незабаром будуть нам потрібні».
24) Львівський міщанин Русинович казав, що возив Мазепі листи від різних польських панів. Той же Русинович розповідав, що польський коронний гетьман Синявський доручив йому сказати Мазепі, що цар не втримається проти шведів, і козаки, якщо будуть з ним заодно, загинуть, а якщо будуть за поляків, то залишаться неушкоджені при своїх вольностях. «Я, – казав Русинович, – передав це гетьманові, а гетьман відповідав: тільки б Бог дав мені сили й здоров'я, котре послабшало; я прихильний до панів поляків, я б не був шляхтичем і сином коронної землі, якби не зичив добра Польській Короні. Бачу, цар принизив Польщу, але й Україну він дуже обтяжив; сам я не знаю, що робити із собою; в разі до чогось дійде, не в силі буду втримати козаків, якщо вони захочуть кудись схилитися». Той же Русинович казав, що приїздив до Києва для розміну грошей міщанин львівський Гордон, шведський партизан, і Мазепа наказав видати йому з військової скарбниці на розмін 20000 крб. Він же, Русинович, казав, що всі ляхи люблять гетьмана Мазепу, і коли в Любліні відбувалися вибори короля, то Синявський та інші пани подавали свої голоси, напевне, з надією, що Мазепа поможе грішми Речі Посполитій. Нарешті пан Яблонський, який перекинувся на шведський бік, часто промовляв: «Ми сподіваємося на Україну, тому що там є шляхта, наша братія».
25) Гетьман розпоряджається самовільно військовою скарбницею, бере, скільки хоче, і дарує, кому хоче. Було б достатньо йому десяти міст Гадяцького полку, з яких надходять йому всі доходи, крім того, у нього у володінні є волості й села значні, а він бере собі доходи з порукавичних і орендових з великим помноженням, і через те орендатори почали дорожче продавати горілку. Раніше, бувало, полковників вибирали вільними голосами, а тепер гетьман за полковницькі місця бере хабарі. Помер київський полковник Солонина, залишивши онуків і племінників. Гетьман відібрав у них села і віддав своїй матері, і після смерті генерального обозного Борковського Мазепа відняв у дружини його й у малолітніх дітей маєток і привласнив собі.
26) Нарешті, Кочубей навів малоросійську думу, яку склав Мазепа, а одержав її Кочубей від якогось архімандрита років десять тому. Дума ця, за виказом Кочубея, доводила непостійність гетьмана у вірності цареві.
Із цих пунктів ясно можна бачити, що Кочубей прибув без будь-яких юридичних доказів, і донос його неупередженим людям не міг здатися скільки-небудь ґрунтовним. Не дивно, що після таких свідчень Кочубея і його товариша було взято під варту, а 21 квітня їх взяли на тортури.
Іскрі вчинили допит: чи не був донос за намовою неприятеля? Іскра запевнив, що неприятельського намовлення не було, і він за гетьманом ніякої зради не знає, а намовляв його подавати донос Кочубей протягом двох років, і коли Іскра умовляв Кочубея облишити свої наміри, то Кочубей відповідав, що готовий умерти, тільки б викрити Мазепу. Іскрі дали 10 ударів батогом. Потім взяли на тортури Кочубея і, не чекаючи мук, він сказав: «Я на гетьмана написав донос, затіяв неправду по злобі, сподіваючись, що мені повірять без глибшого слідства, і на всіх осіб, про котрих писав у виказі, писав неправдиво». Йому було завдано 5 ударів батогом.
Іскру ще раз катували і завдали 8 ударів. Він ще раз посвідчив, що не знає за гетьманом нічого, крім вірності цареві.
Допитували сотника Кованька з тортурами двічі; на нього Кочубей у своєму Доносі посилався як на свідка щодо розмов ксьондза Зеленського. Кованько посвідчив, що Кочубей научав його, запевняючи відносно милості царя, а сам він, Кованько, нічого не знає про зраду гетьмана.
27 квітня Кочубей написав лист цареві і виклав у своєму листі справжню причину своєї злоби до Мазепи. Тут Кочубей розповів про те, що Мазепа після невдалого сватання до його дочки викрав її вночі потайки, а потім повернув її батькам у супроводі Григорія Анненкова, наказавши передати Кочубеєві такі слова: «Не лише дочку твою силою може взяти гетьман, а й жону твою відняти може». Після того зваблював Мазепа дочку Кочубеєву листами і чародійськими впливами довів її до нестями: «еже дщери моей возбеситися и бегати, на отца и мать плевати». Кочубей подав паку любовних листів Мазепи до Мотрони.
Піп Святайло, котрий писав донос, і котрого тепер піддали катуванню, посвідчив, що діяв за наказом Кочубея, а сам нічого не знає про Мазепу.
30 квітня, за царським указом, усіх донощиків відпровадили під міцною вартою до Смоленська і наказали тримати їх закованими, не дозволяючи спілкуватися між собою, але 28 травня знову наказано привезти їх до Вітебська.
Тоді Кочубея знову піддали катуванню й допитували: чи не було до нього якихось підсилань від шведів, поляків партії Лещинського, запорожців чи кримських татар? Йому завдано було три удари батогом, Кочубей посвідчив, що нічого не знає, ні з ким у нього не було нарад і все супроти Мазепи він затіяв по своїй злобі. Іскрі під час катування завдали 6 ударів, допитували про те ж саме; Іскра, як і раніше, сказав, що ні від кого, опріч Кочубея, не чув поганого про Мазепу.
З цього ж приводу катували знову Святайла і Кованька; першому дали 20, останньому 14 батогів. Залишився переказ, котрий переходив з вуст в уста, що коли сотник і піп, зазнавши катувань, лежали на підлозі під рогожами, сотник сказав попові: «А що, отче, солодкий московський батіг, чи не купити його додому жінкам на гостинець?» Вочевидь, він натякав на дружину Кочубеєву, котра була головною зачинщицею у всій цій справі. Святайло відповідав: «Ох, щоб тобі, Петре… Чи мало тобі спину розмалювали?»
На завершення допитали Кочубея й Іскру про їхнє майно. Кочубей описав усі, які були в нього, гроші, борги, коней і худобу у своїх маєтках.
Цар наказав Кочубея та Іскру відіслати до Мазепи і стратити обох перед усім Запорізьким військом, попа Святайла і підісланого раніше від Кочубея з доносом попа зачинити у Соловецький монастир, а сотника Кованька й служителів Кочубея та Іскри відправити до Архангельська й віддать у солдати.
Стольник Іван Вельямінов-Зернов у супроводі солдатів повіз Кочубея та Іскру до Києва. Шлях їхній пролягав водою від Смоленська по Дніпру. Злочинці були закуті. 29 червня Вельямінов-Зернов прибув до Києва і помістив засуджених у Новопечерській фортеці, а сам одразу послав сповістити про це гетьмана. 7 липня геььман перебував у таборі, який розташовувався за Білою Церквою, у містечку Борщагівці, і він послав звідти до Києва бунчукового товариша Максимовича із сотнею козаків і з ним драгунського поручника Алимова із сотнею драгунів. Вельямінов-Зернов додав до цього присланого від Мазепи загону ще солдатів, взявши їх у київського воєводи, і повіз засуджених у гетьманський табір. 12 липня, в присутності всієї генеральної старшини, він передав злочинців гетьманові й подав йому царську грамоту. Кочубея знову допитали про його майно, і він до попередніх свідчень додав ще повідомлення про декілька цінних речей, які були в нього.