Охтирський полковник сповістив про почуте київському воєводі і водночас відправив до Москви від себе листи про очікувану зраду гетьмана, між іншим листа до царевича Олексія (23). Цар дізнався про все 10 березня 1708 року и власноручним листом до Мазепи про все сповістив гетьманові, сам запевняв, Що нічому не вірить, вважає все почуте наслідком ворожої інтриги, і запідозрював миргородського полковника Апостола (24), котрий, як цареві було відомо, неприязно ставився до гетьмана. Цар заздалегідь дозволяв гетьманові схопити й закувати своїх недоброзичливців. Між тим сам Кочубей, за порадою попа Святайла, відправив у Москву до царевича ще один донос з перехрестом Яценком. Донос, якого привіз цей посланець був переданий до рук цареві. Але й цьому доносові Петро не повірив і знову сповістив гетьманові. Тоді гетьман просив царя через канцлера Головкіна звеліти взяти донощиків і відіслати до Києва, щоб судити їх перед очима малоросійського народу. Цар на це погодився. Кочубей перебував у своєму маєтку Диканьці, поблизу Полтави. Гетьман відправив туди козаків узяти його й Іскру. Але Кочубей та Іскра дізналися про це завчасно, втекли в Охтирський полк і сховалися в містечку Красний Кут під захист охтирського полковника. Гетьман сповістив про це канцлера Головкіна, а Головкін послав капітана Дубянського розшукати Кочубея, Іскру й Осипова, дякувати їм від імені царя за вірність і запросити їх для пояснень приїхати до Смоленська, із сподіванням на царську милість і винагороду. Водночас Петро, відпускаючи до Мазепи його генерального осавула Скоропадського (25), запевнив гетьмана, що донощикам, як наклепникам, не буде виявлено ніякого довір'я і вони зазнають належної кари.
Донощики довірилися Головкіну (26) і поїхали. Із Кочубеєм та Іскрою вирушили охтирський полковник Федір Осипов, піп Святайло, сотник Петро Кованько, небіж Іскри, два писарі, вісім слуг Кочубея та Іскри. Од Бєлгорода їх супроводжувала сильна варта, але так, щоб їм не здавалося, що вони їдуть під арештом. 18 квітня 1708 року прибули вони до Вітебська, де розташовувалася головна квартира царя.
Другого дня по прибуттю донощиків почали допитувати їх царські міністри. Першим од усіх запитували охтирського полковника Осипова. Він був лише передавачем того, що повідомили йому, і не міг сказати нічого важливого й нового стосовно самої справи. Потім приступили до Кочубея, і той подав письмово 33 статті доносу з приводу різних ознак, які викривали, на думку доносителя, гетьмана Мазепу в зраді (ми скоротили їх до 26, оскільки решта за змістом відносяться до різних з-поміж тих 26, які тут викладаються).
1) У 1706 році в Мінську казав йому гетьман наодинці, що княгиня Дольська, мати Вишневецьких, родичка Станіслава Лещинського, запевняла його, що король Станіслав бажає зробити Мазепу князем чернігівським і дарувати Запорізькому Військові бажану волю.
2) Того ж року Мазепа зле відгукувався про гетьмана польного литовського Огінського, який тримався руки російського царя.
3) Почувши, що король Август, полишивши Польщу, від'їхав у Саксонію до шведського короля, Мазепа сказав: «От чого боялися, того не вбоялися».
4) У 1707 році, почувши, що біля Пропойська побиті царські ратні люди, зустрівшись дорогою з Кочубеєм, гетьман запитував у нього «тихим гласом»: чи правдива та звістка?
5) Того ж року у себе в Батурині, під час обіду, сказавши, що отримав звістку про поразку царських людей, сміявся і говорив: «Суддя плаче з цього приводу, але в нього сльози течуть» (!), а потім пив за здоров'я княгині Дольської.
6) Через тиждень по тому гетьман оголосив Кочубеєві, що від певних людей чув, нібито король шведський хоче йти на Москву і настановити там іншого царя, а на Київ піде король Станіслав; Мазепа сказав при цьому: «Я просив у царя війська обороняти Київ і Україну, а він відмовив, і нам доведеться мимоволі пристати до короля Станіслава».
7) 17 травня того ж року я просив дозволу віддати свою дочку за сина Чуйкевича (27), і наступної неділі влаштувати сватання, а Мазепа сказав: «Як будемо з ляхами в об'єднанні, тоді для твоєї доньки знайдеться в женихи знатний шляхтич, бо хоча б ми добровільно ляхам і не підкорилися, то вони нас завоюють». І ми з Чуйкевичем другого дня після того вирішили обвінчати наших дітей поскоріше.
28 травня сербський єпископ Рувим казав, що гетьман журився й скаржився, що цар обтяжує його вимогою доставки коней.
9) 29 травня гетьман запросив нещодавно обвінчану дочку мою до Гончарівки хрестити з ним дівчинку-жидівку і під час обіду сказав їй: «Москва хоче взяти в кріпку роботу всю малоросійську Україну».
10) Якийсь канцелярист писав записку, що у Києві єзуїт-ксьондз Зеленський казав йому й іншим: «Ви, панове козаки, не бійтеся шведів, котрі не на вас ладуються, а на Москву. Ніхто не знає, де вогонь криється й тліє, а всі дізнаються тоді, коли спалахне пожежа; тільки та пожежа не скоро згасне». Мазепа у Києві веселився, – гуляв з музикою, разом з полковниками, і всіх заохочував до веселості, а другого дня було послано козака з гетьманськими листами до ксьондза Зеленського. Чого б то йому зголошуватися письмово з тим ксьондзом, якби він не мав лихих замірів?
11) Писар полтавський казав своєму небожеві, що в Печерському монастирі він приходив до гетьмана, а в гетьмана були замкнені двері і гетьманський служка сказав: «Гетьман з полковниками читає Гадяцьку угоду гетьмана з поляками».
12) У грудні 1707 року приїздив до Батурина Кикін (28), і Мазепа зібрав Довкола себе 300 чоловік озброєних сердюків. Очевидно, що він зробив, почувши, що за Кікіним хоче приїхати до Батурина сам цар і Мазепа мав намір оборонятися й відстрілюватися від царя.
13) На свято Різдва приїздив до гетьмана у Батурин ксьондз Зеленський, і писар гетьманський Орлик (29) провів його таємно на гетьманський хутір поблизу села Бахмача, а ксьондз вночі приїздив на побачення з Мазепою в Г'ончарівку.
14) Мазепа казав, що будь-кого із старшин чи полковників, хто не пристане до нього, він посадить у тюрму на смерть без будь-якого милосердя: видно з цього, що він має намір відкинутися від царя і з'єднатися із Станіславом.
15) Є в Полтаві козак Кондаченко; гетьман багато разів посилав його до Різних кримських солтанів і до самого хана із словесними дорученнями. Видно, це він робив для того, щоб із часом мати татар для своєї послуги. Й іншого чоловіка, на прізвище Биєвський, посилав Мазепа в Крим і до білогородських татар, але не відомо по що.
16) Одного разу, перебуваючи в моєму домі й підгулявши, коли я почав пити за його здоров'я, Мазепа зітхнув і сказав: що мені за втіха, коли я живу, не маючи ніякої певності щодо своєї цілості і чекаю, як віл обуха? Потім, звернувшись до моєї дружини, він почав вихваляти зрадників Виговського й Брюховецького: «Вони, – казав він, – хотіли вибитися із неволі, та лихі люди їх до того не допустили, і ми хотіли б дбати далі про свою цілісність і вольності, та ще засобів до того не маємо, а головне, що серед наших нема одностайності; ось я і твоєму чоловікові багато разів пробував казати про те, як би нам на майбутні часи вбезпечити і себе, і тих, що після нас будуть жити, а чоловік твій мовчить, жодним словом мені не допоможе: і ні від кого мені нема допомоги, і нікому я не можу довіритися».
17) Одного разу гетьман казав полковникам так: «Можливо, ви гадаєте, що я маю намір покласти гетьманство на Войнаровського: я цього не прагну; воля ваша обрати собі в гетьмани кого хочете, а Войнаровський і без того у своєму батьківському кутку може собі проживати; я ж гетьманським урядом і тепер вам готовий поступитись». Йому на це сказали: «Не дай Боже, щоб ми цього бажали». Тоді він повторив: «Якщо серед вас є хтось такий, хто б міг вітчизну свою рятувати, я тому поступлюся: якщо ви на мені хочете залишити цей тягар, то звольте мене слухати й зважати на моє кермаництво: я вже скуштував ханської дружби; був прихильний до мене колишній хан Казин-Ґірей, але його відставили, а теперішній спочатку було дружелюбно відповідав мені на мої листи, але потім посилав я в Крим свого посланця, але не одержував уже ніякої надії звідти; здається, треба нашу справу розпочинати з іншого боку і доведеться, постановивши свої наміри, братися за шаблі».